Іван Керницький - Король стрільців

П о е т. Даруйте, пані, але людина покалічена і напівпритомна не може відповідати за те, що з нею роблять, де її несуть і куди кладуть. Бігме, я навіть не знаю, яким чудом я тут, біля вас, опинився?.. І… я, направду, був би вам безмірно вдячний, якби ви були такі ласкаві та присунули ближче оце крісло з моєю ґардеробою, і так… на п’ять хвилин вийшли звідси…

І р к а. Ні! А власне я не буду така ласкава. А втім — нічого вам це не поможе, чи я вийду, чи не вийду, бо ж ви каліка і за поріг у власних силах не вийдете.

П о е т. То я полізу рачки, на череві поповзу, а не буду тут покутувати, як той Лазар многострадальний, на те тільки, щоб дражнити когось своєю осоружною появою.

І р к а. Не говоріть багато, бо скоро помрете. Тихо лежіть і не рипайтеся, коли вам добре, розумієте? (Бере термометр). Піднесіть руку догори. Я вам зміряю температуру.

П о е т (зніяковілий) . Але ж я дякую, я…

І р к а. Тихо будьте. Ви мені тут не вередуйте, бо ви не на грищі копаного м’яча. Я тут не дивитимусь, чи ви король стрільців, чи якесь інше чудо. Маєте робити що я кажу, і мовчати.

П о е т. Підчиняюся владі вашого п’ястука. Вашого маленького п’ястучка…

І р к а. Но, но, не філософуйте. (Кладе йому термометр під пахву). Так. А тепер лежіть тихо 10 хвилин і ані мур-мур.

П о е т. Але дивитися на вас можна?

І р к а. Пхе! Цікаво, що вам з того прийде?

П о е т. Панно Ірочко! Та ж це для мене невимовне щастя!

І р к а. Дивіться, хто б це подумав, що футбольні зірки бувають такі красномовні. А ще такі темні зірки, як ота.

П о е т. Ви, певно, вважаєте мене страшною поганню?

І р к а. Ще й якою! Ух!.. Як я вас ненавиджу… Скажіть, як ви могли це зробити?

П о е т (до себе). Ого, вона вже все знає… Пропала моя збірка поезій!

І р к а. Як ви могли побитися з Молодецьким за що… гуцулку? (Ковтає сльози) .

П о е т. Панно Ірино! Та ж то не за гуцулку!

І р к а. Не говоріть мені нічого, не говоріть. Я все знаю…

П о е т. Ой, Господи, вона вже все знає… Га, тепер вже все одно. Панно Ірино, я мушу вам сказати… я мушу вам признатися…

І р к а. Не вірю вам! Ні одному вашому словечку не вірю!

П о е т. Панно Ірино, ми з маґістром побилися за — вас!

І р к а (схопилась). Що?

П о е т. Так! Тут входила в гру ваша особа… Ваша особа… моя особа… Молодецького особа, наші три особи… Анничка тут ні при чому, вона залюблена в Молодецького, а не в мене, я їй зовсім байдужий. Але вона дуже ревнива, що Славко до вас… залицяється…

І р к а. Направду?

П о е т (тихо). Направду… І я… і я також дуже ревнивий, що… що він до вас залицяється.

І р к а (радісно). Справді?

П о е т. Даю вам слово чести людини, яку ви вважаєте страшною поганню, яку ненавидите, якій не вірите, якої не хочете звати і яку кожної хвилини без викидів совісти можете викинути за двері.

І р к а. Досить. Цього мені вистачає, щоб вас за це… (Палко цілує поета).

П о е т (раптом сідає на постелі). Панно Ірино!

І р к а. Ах, лежіть, лежіть, не рухайтеся, бо ви без одежі. Зараз, зараз, я подивлюся на термометр… Ну, слава Богу, ви зовсім не маєте гарячки.

П о е т. Що? Я не маю гарячки? Але ж, Ірочко, я тепер увесь горю, я палаю, як Везувій! Ірусю, я мушу вам щось визнати, я… (Клякає на постелі).

І р к а. То страшне! Це нечуване! Які ті хлопчиська неможливі. Поцілуй його раз із милосердя, то він тобі зараз освідчується. Ага, це у вас, спортсменів, називається — накинути гостре темпо?

П о е т. Але ж, панно Ірино, я не те, я не хотів вам освідчатися, я…

І р к а (в плач). Що? Ох, Боже! Він навіть освідчитися мені не хоче!..

П о е т (трохи не плаче). Але ж Ірочко… я… я хотів признатися вам, що я…

Б а с (вбігає). Герр Ґот, то є скандал, то ґрандаостаннього калібру. Щоб так на гладкій дорозі, два тижні перед змаганнями за мистецтво зломити собі ногу в дурній бійці за ще дурнішу козу… (До Ірки) . Ах, ти тут, моє золотко, коло того урвителя? А, це гарно, то люблю. Бо то, дитинко, навіть Святе Письмо каже, що… голодного треба напоїти, а… недужого посітити, без огляду на те, чи то футболіст, чи не футболіст… Ну, як він там мається, той наш Дон Жуан?

П о е т. Знаменито, пане директоре!

Б а с. Аво — варіят! Знаменито — що? Перша кляса — що? Більше тобі до щастя нічого не треба? Зломив ногу перед змаганнями за мистецтво і каже — «знаменито»!

І р к а. Я цікава знати, що це татко робить з нашого мешкання? Якийсь лазарет, чи заїзний дім для своїх футболістів?

Б а с. Ну, видиш, серденько, сталося нещастя, випадок, хлопець зломив ногу, а випадки ходять по людях…