Іван Керницький - Король стрільців

П о е т. Добре, добре, але що це має спільного?..

М о л о д е ц ь к и й. Та зараз, не гарячись!.. Ірка має його, того Кліщика, у п’яті, але він не тратить надії і на всякий випадок старається з’єднати собі старого Баса. Отже вдає, що страшенно цікавиться спортом, розпинається за клюбом, їздив навіть на берлінську олімпіяду…

П о е т. Ну так, так, але що це має спільного?..

М о л о д е ц ь к и й. Зараз, зараз, в тому той сук, що має. Отже, той Бас і той Кліщик вже від кількох місяців робили старання, щоб спровадити для свого клюбу якогось екстра-змагуна зі Львова. Якогось короля стрільців, спортову славу, розумієш? Ця справа стала для них пекуча особливо тепер, бо за два тижні їхній клюб мусить розіграти вирішальні змагання за мистецтво. Вони полагодили уже всі зв’язані з тим церемонії, тепер лише з дня на день очікували приїзду цього феномена. Тим часом тут, перед чверть годиною, приходить зі Львова поручений лист, в якому повідомляється, що цей «король стрільців» уже тиждень тому виїхав зі Львова сюди, ну, і десь по дорозі пропав. Щез, мов камфора!.. Ти уяви собі чорну розпуку того бідного Баса… Я думав, що старого ясний шляк трафить, коли він прочитав цього листа.

П о е т. Слухай, Славку, я собі уявляю його чорну розпуку, але скажи мені, ради Бога, що це все має спільного з моєю посадою і з моєю збіркою поезій?

М о л о д е ц ь к и й. Мой, в тому той сук, що має. Ти знаєш, як цей феномен від копаного м’яча називається?

П о е т. Ні!

М о л о д е ц ь к и й. А бачиш! Не знаєш в чому річ і скачеш до мене. Отже я тобі скажу, як він називається: Ґеньо Скакун, розумієш? Так, так, так, Ґеньо Скакун!

П о е т. Ну то щось так, як я…

М о л о д е ц ь к и й. Ага, так само, як ти, йота в йоту. Мой! І що ти на це скажеш? Ти не робиш з того чудесного збігу обставин жадних висновків?

П о е т (здвигає плечима) . Ні!

М о л о д е ц ь к и й. Даруй, але якщо так, то ти є круглий ідіот!

П о е т. Слухай, я тебе дуже перепрошую, але ти мене…

М о л о д е ц ь к и й. Перепрошуй — не перепрошуй, а я тобі ще раз скажу, що ти ідіот. Слухай, та ж ти не бачиш, що само щастя всміхається до тебе, що ласкаві боги беруть тебе в свою опіку, що провидіння Боже висить над твоєю закобзареною головою? Нема одного Скакуна — є другий. Без зайвого міркування, без надуми зголосишся сьогодні до Баса, як футболіст, дістанеш посаду за 300 злотих, восени видаєш збірку поезій, а навесну маєш нагороду Нобеля. Вже, вже, вже, не переч, не протестуй, для мене справа вирішена. Ну!.. Камінь мені звалився з грудей!.. Маєш посаду! Маєш посаду!..

П о е т (остовпілий) . Славку, а може, ти дістав сонячний удар?

М о л о д е ц ь к и й (бере його за руку) . Ґеню, поговорім на розум! Я знаю, що з тобою важко на розум говорити, бо ти поет, але — попробуймо. Слухай! Лови нагоду! Лови день! Лови момент! Це кличі нашої епохи. А нагоду маєш прекрасну, вимріяну, слово чести даю. Подумай, хоч це тобі важко приходить, бо ти поет, я знаю, тут очікують, мов спасіння, Скакуна-копуна. Нема його. Щез! Зник! Пропав, як камінь в воду. Але зате є Скакун-поет, що мусить конче роздобути гроші на видання збірки поезій. Що ж ти робиш?

П о е т. Я не знаю.

М о л о д е ц ь к и й (лагідно) . Зовсім просто: приходиш до Баса і кажеш: я є той Скакун-копун, якого ви чекаєте.

П о е т. Я?

М о л о д е ц ь к и й. Ти, ти, ти!

П о е т. Але ж то неможлива річ.

М о л о д е ц ь к и й. Сказав філософ: хто не хоче осягнути надзвичайного, не осягне нічого звичайного. Для досягнення мети добрі всі засоби. А твоя мета — така велика, така достойна. Та ж ти це робиш для української культури і літератури.

П о е т. Ні! Навіть для української культури я не буду робити з себе блазня.

М о л о д е ц ь к и й. Мусиш, Ґеню, мусиш! Мусиш тут запінитися!

П о е т. Бійся Бога, але я навіть не вмію копнути м’яча…

М о л о д е ц ь к и й. І не мусиш, слово чести найсвятіше!.. Як прийде до змагань, то ти занедужаєш або ногу собі зломиш, але посади тримайся руками і ногами. Посада — це свята річ! І пам’ятай: твоя книжка!

П о е т. Ну, а коли Бас знає особисто того другого Скакуна і пізнає, що я не той Скакун, якого йому треба?

М о л о д е ц ь к и й. А власне, що не знає! Бо копунам ніхто не дивиться в лице, тільки на ноги, а ноги люди мають менш-більш однакові. А втім — я беру цілий той крам на свої плечі. Я вже все так влаштую, що буде гаразд, ти навіть не мусиш губу роззявлювати. Горі імієм серця, потомку муз і сину Аполлона! Здайся на мене, як на чотири тузи.

Вбігає Бас, дуже сердитий, за ним — спантеличений Кліщик.