Іван Керницький - Король стрільців

М о л о д е ц ь к и й (побачив когось у дверях) … Важаннячко, пане директоре, слуга понижений!..

Б а с (входить). Дай Боже, Дай Боже! Маґістер! Мені — оранжаду! Дайте мені оранжаду (бігає довкола столика) . Герр Ґот, молоко, кисле молоко мені дайте до лиха! Ах, ті наші українці то так надаються до інтересу, як віл до карети. Лазить то, як муха в мазі.

М о л о д е ц ь к и й (увихається за прилавком) . Прошу дуже, пане директоре, прошу дуже.

Б а с (п’є прихапцем) . Герр Ґот, маґістер, що то є? Я вас просив — сметану, а ви мені тичете кисле молоко?.. Ну, нехай вже буде та оранжада (п’є) . Закрутіть там радіо, до лиха, нехай так не верещить. Маґістер! Кліщик! Кліщик! Був тут цей зварійований Кліщик?

М о л о д е ц ь к и й. Досі не було, пане директоре.

Б а с. Як то — не було? Що то значить — не було? Мав бути, мусить бути. Я не знаю, чи він дістав цю телеграму, чи не дістав, приїде той правий лучник, чи не приїде, ну, я нічого не знаю!

М о л о д е ц ь к и й. Я також не знаю, пане директоре. Нічого мені не відомо.

Б а с. Герр Ґот, маґістер, як то — нічого не знаєте? І ви себе називаєте культурною людиною XX століття? Ви не знаєте, що за два тижні наша дружина розіграє вирішні змагання за мистецтво? Ви не знаєте, що я в тій цілі спровадив зі Львова нового правого лучника? Маґістер — це скандал! (п’є) . Маґістер, прошу вас, пустіть радіо, до лиха, нехай грає. Ну, що я плачу за цю оранжаду?

М о л о д е ц ь к и й (вклоняючись) . Кисле молочко, пане директоре.

Б а с. Молочко, молочко!.. Ну, певно: я прошу вас — сметанку, а ви мені пхаєте молоко… Ах, ті наші українці!.. Ну, дай Боже, дай Боже!.. І де той Кліщик, де той Кліщик до лиха?.. (вибігає) .

М о л о д е ц ь к и й (вслід за ним) . Важаннячко, пане директоре, шана, поклін… Ух! А то варіят!.. Прибіжить, наробить крику і летить кудись, як бомба. Але позатим, — добрий хлоп і добре дає торгувати.

П о е т. Слухай, Славку, я ще раз прошу тебе: поможи, рятуй мене!

М о л о д е ц ь к и й. Ну, що ж я тобі пораджу, кажи сам? Ти гадаєш, що воно так легко найти посаду? От, бачиш: якщо б ти вмів трохи кóпати, то інша справа…

П о е т. Що — кóпати?

М о л о д е ц ь к и й. Як то що? М’яч, футбол!

П о е т (махає нетерпляче рукою). Е!..

М о л о д е ц ь к и й. Мой, мой, то не таке дуже «е». Саме трапляється тобі нагода. Бачиш — той Бас є директором української фабрики батогів, а водночас — головою спортового клюбу «Хуртовина». Його фабрика — це притулок для всіх футболістів, боксерів, наколесників і подібної братії. Хлопи цілими днями нічого не роблять, а гроші беруть.

П о е т. Ну, але я не є ні боксер, ні футболіст…

М о л о д е ц ь к и й. Ґеню, а може б, ти так попробував трохи… кóпати? Або хоч їздити на колесі?

П о е т. Ех, дай мені спокій!

М о л о д е ц ь к и й. Я собі пригадую, що колись, в п’ятій гімназійній, ти досить добре грав на воротах?

П о е т. Я? На воротах?.. Сниться тобі щось…

М о л о д е ц ь к и й (подразнений) . Мені ніколи нічого не сниться, бо я зовсім тверезо дивлюся на світ. Не живу в країні фантазій і не літаю Бояном віщим попід облаками, так, як ти. Мой, з тим фантом далеко не заїдеш. Сьогодні життя важке, «треба бути твердим і впертим», як свиня, треба ліктями протискатися крізь нього. Ти дивись на мене: маю закінчені правничі студії, дали мені звання маґістра, але я на все це начхав. Я волю щось конкретне. Прошу — маю свою молочарню. Волію продавати бринзу, як бити бринзу за 200 злотих в місяць, на якійсь паршивій посаді. Але то треба закотити рукави і працювати. Я знаю, що це дуже щипає за серце, як ти напишеш, наприклад: «Піду каміння лупати, буду ялиці рубати»… Але спробуй до цього взятися!

П о е т. А що ж, то така велика штука?

М о л о д е ц ь к и й. Більша, як тобі здається. Бачиш, слово чести даю, ми вже така дідівська нація: у нас що крок, то або поет, або мученик, або революціонер, як то десь в ґазеті писало. А нам треба добрих спеціялістів, добрих купців, добрих ремісників, промисловців, фабрикантів, людей рухливих, підприємливих, з ініціятивою, бо лише тоді зможемо розростися в повнокровну націю; а так, то скапцаніємо начисто, присяй Богу!

П о е т. Е, що тут говорити… Та нам усього треба: своїх купців, своїх шевців, своїх міліонерів, своїх винахідників, своїх філософів… А щодо наших поетів, то не думай собі, що вони вже зовсім не здібні до практичного життя. Не бійся, біда всього навчить! От, я сам маю закінчений 2-літній кооперативний курс, але на біса він мені здався? Панів спортсменів — у нас розхапують, а наш брат у кожного за помело.