Іван Керницький - Король стрільців

П е й с а т и й. Вопросов в нікого нет, товарищі?

С в и н е н к о. Давайте, товариші, давайте.

1 - й с е л я н и н. Ой, Боже, що це за люди!.. Усе їм давай: давай вперед, давай назад, давай контингент, давай поставку, давай хліб, давай м’ясо, давай, давай і давай, і кінця тому не видко.

2 - й с е л я н и н. Ой, та вже даємо, аж нас давачка болить, і не помагає.

П е й с а т и й. Ну, как? Всьо ясно, товарищі?

Г о л о с. Ох, ясно, ясно, аж в очах темніє.

П и р і г (пригадав собі щось після довгої надуми). Маю!

П е й с а т и й. Што такоє?

П и р і г. Пригадав! Далебі, пригадав!.. От тобі й на. Про все я вам сказав, людоньки, як собі того товариші бажали, і про танки, і про свині, і про кури, а от про калічество — зовсім забув!

П е й с а т и й. Какое там калічество?

П и р і г. От тобі й на! Оце ж я зараз все документно розтолкую. (Висувається наперед) . Отож і кажу, людоньки: про все я вам розповідав, як годиться, і про танки, і про свині, і про кури, а от про худобу — зовсім призабув!

С в и н е н к о. Давай, давай.

П и р і г. Ну, не буду я казати так, чи сяк, але що рихт, то рихт. На свої власні очі, то я тої худобоньки багато не видів, але в одному колгоспі, то нам говорили, що в них худоба — велике калічество!

В залі вибухає регіт.

П е й с а т и й. Тіше! Што за безобразіє?

С в и н е н к о. Товариші! Нада себе культурно вести.

К о л т у н. Буде там спокій, чи не буде, дай ми на то?

А ґ і т а т о р (просить, молить) . Бійтеся Бога, що ви робите, люди!!

Регіт не вгаває.

П е й с а т и й (піниться). Малчать!

Колтун і аґітатор кидаються поміж людей, пробують їх уговкати, та все дарма, народ далі регоче.

П е й с а т и й (лютує) . Малчать, сволочі! Што ето значіт? Контрреволюція! Я вас усєх скажу арестувати! Я вас усєх в Енкаведе! Вон! Вон!

Люди юрбою кидаються до дверей, висипаються на двір.

С е л я н и н (що заснув був біля печі) . Що? Вже кінець? Ну, слава ж тобі, Господи!.. (Вибігає останній з кляси) .

П е й с а т и й (бігає по клясі, скаженіє) . Сволочі! Бандіти! Петлюровци! Націоналісти! Я їх усєх в Енкаведе! Я їх усєх разстрелять скажу!

К о л т у н. Ой, товаришу Пейсатий, та ви заспокійтесь, ради Бога. Тут люди невинні, дай ми на то. Вони язика не понімають.

П е й с а т и й. Што такоє? Што ви ґаваріте?

К о л т у н. Невинні, товариш Іцко Мойсеєвич, присяй Богу, невинні. Темний народ, руського язика не понимає. Оцему старому дурневі (показує на Пирога) вимовилось «калічество», а вони не зрозуміли, дай ми на то, та й подумали, що в колгоспах вся худоба покалічена і почали реготатися здуру.

П и р і г (б’є руками об поли) . От тобі й на!..

С в и н е н к о. От воно що!

К о л т у н. Я ж кажу: темний народ, язика не понимає, дай ми на то. Через одно отаке кострубате слово — цілий мітинґ чорти взяли.

П а р у б о к (вбігає знадвору до кляси) . Гей, люди, слухайте: до кооперативи привезли мило!!

О к л и к и н а с а л і. Мило! Мило привезли!!

Решта людей і ціла президія (Колтун, Поперечний, Іван Пиріг, Параня Цебричок і Байстрюк — крім Пейсатого і Свиненка) кидаються стрімголов до дверей і одне наперед одного вибігають на двір.

Пейсатий і Свиненко самі.

П е й с а т и й (вхопився за голову). Боже ти мой! Што за культура! Што за культура!?..

----------------------------------------------

Друкується за виданням:

Керницький Іван. Король стрільців: комедія наших днів в трьох діях. — Краків-Львів: Українське видавництво, 1943

----------------------------------------------

Б а с — директор фабрики батогів.

І р к а — його дочка, студентка.

П о е т — двадцятькількалітній парубок.

М а ґ і с т е р М о л о д е ц ь к и й — власник «Гуцульської молочарні».

К л і щ и к — далекий родич Баса, «залізний медик».

Т і т к а М е л а с я — вдова по священику.

А н н и ч к а — молода гуцулка.

С т а р и й г у ц у л.

Ґ е н ь о С к а к у н — футболіст.

С т а р ш и й у р я д о в е ц ь.

Г у р т с п о р т о в ц і в.

Подія відбувається за польських часів, в однім із містечок-курортів на Гуцульщині.

Молочарня в стильовому гуцульському домику. Ліворуч помальований на біло прилавок. За прилавком — стіна з полицями, що на них розставлені пляшки з молоком, коробки з бринзою, сирки, кістки масла і т. п. Праворуч від прилавка стоять столики, застелені вишиваними скатертями, біля столиків — крісла. Крізь скляну чолову стіну сцени видно веранду, також заставлену столиками. При столиках — гості, літники. Приходять, сідають, п’ють молоко. З веранди ведуть головні двері на сцену. Зі сцени є ще другі двері — праворуч, за прилавком, що ведуть на вищий поверх. Здалеку, поза верандою, виступає чудова панорама гір, порослих лісом, майорить червоними дахами містечко-курорт. Початок літа, гарний, сонячний день перед полуднем.