Маті Унт - Прощавай, рудий кіт

Була вже третя година, коли тітонька Іда погасила нічник. У темряві було чути, як вона раз у раз зітхала і неспокійно поверталася з боку на бік.

Аарне теж не міг заснути. Надто багато хвилювань було того вечора. І сам вечір, здавалося, був довгий, як рік. Останні враження набігали на попередні і заслоняли їх. Але про поцілунок Аарне пам'ятав.

У голові все переплуталося: радість і сором, щастя і образа. Аарне подумав, що поводився він, як істерик. Шістдесятирічна жінка ніколи не змінить своїх переконань і думок навіть тоді, коли вісімнадцятирічний хлопчак з піною на губах кричатиме їй в обличчя про свої погляди.

Однак важко все це витримати. Кажуть, треба навчитися терпіти. Але ж терпіти можна в ім'я чогось!.. А терпіти тільки через те, щоб тебе не викинули на вулицю? Чи, може, він ще не вміє знайти те, в ім'я чого треба терпіти?

До того ж Аарне зрозумів, що цей вечір — тільки початок безконечних неприємностей.

Що робити?

По стелі блимали вогні машин, що проїжджали повз будинок. Цокав годинник.

І дітись нікуди. На допомогу теж нема надії.

Спробуй тепер сам справитись, Аарне!..

Тітонька Іда щось бурмотіла у сні. Аарне подумав: «Вона хоче зробити з мене егоїста».

На другий день першим був урок хімії. Аарне йшов до школи, дочуваючи якийсь холод у животі. І це передчуття його не обмануло: вчителька Вернер [6] В естонських школах до вчителів звертаються не на ім'я та по батькові, а на прізвище. , коректна молода жінка, байдуже усміхаючись, поставила йому двійку.

Але не тільки в Аарне останнім часом справи йшли кепсько. Зустрівши в коридорі на другому поверсі вчителя Корнеля, директор школи без усякого вступу спитав!

— Що сталося з вашим класом?

Корнель надумав провести класні збори.

Він стояв перед учнями і вдивлявся в їхні обличчя. Саме в обличчя. Бо весь клас був як одне велике обличчя. І воно виражало цілковиту байдужість і повний спокій. Барометр показував сталий туман.

Учитель мав щось сказати.

— Ще не минуло й двох місяців, а в класі немає майже жодного учня, у якого не було б двійок. І такі з усіх дисциплін. Що це означає? Може, хто з вас пояснить мені?

Всі мовчали. Корнель згадав, що колись він обіцяв більше не говорити про навчання. Та спробуй не говорити… Адже вчитель за все відповідає.

— Я чекаю.

Він пройшовся кілька разів од вікна до дверей і почав сам:

— Сьогодні четверо учнів не виконали завдання з хімії. Хто саме?

Айно, Яак, Аарне і Харрі встали. Вчитель звернувся! до Харрі:

— Ну? Харрі стенув плечима.

— Ви що, не можете нічого сказати?

— У мене задача не вийшла.

— І це все?

Харрі кивнув головою.

— Треба сидіти над задачею доти, доки вийде… (Що ще скажеш…) Яак, а у вас?

Той облизав губи і мовив тихо, але впевнено:

— Мені не подобається хімія.

— Що.

— Мені не подобається хімія, — повторив хлопець трохи голосніше.

Від несподіванки Корнель не міг вимовити ані слова. Згодом він заговорив суворо, спочатку тихо, а потім дедалі підвищуючи голос:

— Вам не подобається? І ви насмілюєтесь мені про це казати? Ви думаєте, мені подобається на вас гримати? Є багато такого, що не подобається. Більшість речей у світі неприємні. Але їх треба робити! Розумієте, треба!

Яак уперто опустив голову.

— Аарне, а ви?

— Я можу сказати те саме.

— Що — «те саме»?

Відповіді не було. Однак Корнель не міг так легко здатися, він вимагав, допитувався, просив. Що означає таке ставлення до серйозних речей? Та ніхто не міг жодного слова сказати про ці серйозні речі; здавалося, що голови у всіх забито дурницями.

Корнель спробував знайти відповідь у їхніх очах. Проте ніхто не насмілювався дивитися на вчителя, ніхто не насмілювався дивитися у вічі навіть сусідові. Одні вивчали свої руки, інші позирали через вікно на небо.

Тиша. Що сталося? Одинадцятий «А» клас було укомплектовано з учнів багатьох паралельних класів і навіть інших шкіл міста. Корнель знав, що віч-на-віч кожен і них, можливо, говорив би відверто. Але гуртом, усі разом… Чи справді вони чужі?

Йому не лишалося нічого іншого, як скінчити урок. Дорогою додому він думав про свій клас. Найбільше дивував його Аарне, колись один з найкращих учнів. Корнелю давалося, що Аарне закохався. Але ввечері він уже забув про це.

…В класі дискусія почалась аж тоді, як пішов Корнель.

— Слухайте, чи ми взагалі думаємо кінчати школу? — спитав Харрі.