Уклея замикав Руту в будинку саму. Залишав їй на кухні смачну їжу з ресторану «Затишшя»: холодну курку, рулет, заливну рибу, салат з овочів, яйця в майонезі, оселедця в сметані — що тільки було в меню. В домі Уклеї Руті не бракувало нічого. Вона тинялася кімнатами, слухала радіо, перевдягалась у різні сукні, примірювала черевики та капелюшки. Мала дві шафи одягу, шкатулку, повну золотих прикрас, кільканадцять капелюшків і десятки пар взуття, тож отримала те, чого хотіла. Правда, напочатку думала, що зможе дефілювати в цих шатах вулицями Ташува й хизуватися під костьолом на ринку, чути зітхання й краєм ока ловити повні захоплення погляди. Однак Уклея не дозволяв їй виходити самій. Вона могла вийти лише з ним. А він возив Руту до своїх дружків і задирав шовкові спідниці, щоб похвалитися її стегнами. Або ж брав до Боських у Правік, чи на бридж до адвокатів та секретарів, де вона нудилась і годинами вдивлялася в свої нейлонові панчохи.
Згодом Уклея забрав у фотографа, який йому заборгував, апарат на штативі й обладнання для темної кімнати. Рута швидко зрозуміла, в чому полягає мистецтво проявлення. Апарат стояв у спальні, й Уклея завжди, перед тим, як іти в ліжко, налаштовував автоспуск. Потім Рута дивилася в червоному світлі на темні купи Уклеїного тіла, його зад, геніталії, покриті чорною щетиною груди, товсті й округлі, мов у жінки. Бачила також себе, роздавлену й пошматовану на перса, стегна й живіт. Тож, залишаючись сама, перевдягалась у свої сукні й ставала напахнючена та вишукана перед оком об’єктива.
«Клік», — казав апарат із захопленням.
Метаморфози часу бентежили Місю особливо в травні. Травень стрімко пробирався на своє місце в шерензі місяців і вибухав. Усе починало рости та квітнути. Нараз.
Міся, що звикла до ранньовесняного, блідого, жовто-сірого краєвиду за вікном кухні, не могла призвичаїтися до щоденних змін, які щедро сіяв травень. Спершу впродовж двох днів зазеленілися луки. Потім Чарна заблищала смараґдово та впустила у свої води світло, яке від цього дня щоденно набирало інших відтінків. Ліс на Паперні став блідо-зелений, потім зелений і врешті потемнів та занурився в тінь.
У травні зацвітав Місин садок, і це було знаком, що можна прати всіляку злежану за зиму одежу, штори, постільну білизну, серветки й покривала. Вона натягала поміж квітучими яблунями мотузки та наповнювала рожево-білий садок яскравими кольорами. За Місею дріботіли діти, кури та пси. Інколи приходив також Ізидор, але він завжди говорив про речі, які її не цікавили.
В садку вона думала про те, що годі продовжити цвітіння дерев і що пелюстки неминуче осипаються, листочки з часом буріють, а перегодом опадають. Її не втішала думка, що наступного року знову буде так само, бо знала: це неправда. Наступного року дерева будуть іншими — більшими, їхні гілки потовщають, іншою буде трава, іншими — плоди. Ніколи не повториться квітнуча гілка. «Ніколи не повториться це вішання прання, — думала Міся. — Ніколи не повторюсь я».
Вона верталась на кухню та бралася за готування обіду, але все, що робила, здавалося їй грубим і незграбним. Вареники були безформними, галушки — нерівними, макарони — товстими й некрасивими. На почищеній картоплі несподівано з’являлися вічка, які треба було виколупувати кінчиком ножа.
Міся була такою ж, як і цей садок, як і все на світі, що підпорядковується часові. Поправилася після третіх пологів, її волосся втратило блиск і стало прямим. Очі набули кольору гіркого шоколаду.
Міся була знову вагітна й уперше подумала, що це занадто, як для неї. Вона не хотіла четвертої дитини.
У неї народився син, якому вона дала ім’я Марек. Він був тихий та спокійний, спав цілими ночами, жвавішав лише тоді, коли бачив груди. Павел поїхав на чергове навчання, отож Місею опікувався батько Міхал.
— Четверо дітей — це забагато для тебе, — сказав він. — Ви мусите стерегтись. Таж Павел на цьому знається.
Незабаром Міся переконалася, що Павел ходить з Уклеєю по дівках. Може, мала б йому пробачити: спочатку була вагітна — гладка й розпухла, потім останні пологи, які далися їй важко… Однак вона не пробачила Павлові.
Міся знала, що він злягається з усіма отими буфетницями, продавщицями з м’ясних крамниць, кельнерками із ресторацій, яких контролює як державний службовець. Вона знаходила на Павловій сорочці сліди помади, довге волосся. Виявляла в його речах чужі запахи. Згодом знайшла почату пачку презервативів, яких він ніколи не вживав, коли кохався з нею.
Читать дальше