Станіслав Стеценко - Війни художників

— Так точно, — голос Меркулова звучав абсолютно беземоційно. Сангвінік за натурою, він давно звик до подібних виразів начальства.

— Отож. І ще одна херня, мля, обклали ці художники з усіх боків. Підготуєш Хазяїну доповідь про те, який із Гітлера художник.

— Не зрозумів, — хитнув головою Меркулов.

— Твою мать, Меркулов. За яйця підвішу, — сказав Берія.

— Так точно, Лаврентію Павловичу!

— Так точно, що?

— Про яйця, так точно, зрозумів. Про Гітлера — ні.

— Ти що — ідіот, твою мать?! Чи глузуєш з мене?! — загорлав Берія і, помітивши, що погляд Меркулова давно блукає десь у нього над головою, замовк. Зрозумів, що даремно нагримав на відданого йому заступника.

Вийшов з-за стола, підійшов до високого Меркулова впритул, подивився на нього знизу вгору, ляснув долонею по кремезному плечу:

— Вибач за нестриманість! Якась нервова обстановка останнім часом, — продовжив уже іншим тоном. — Гітлер колись вважав себе художником. Малював, продавав малюнки і з цього жив. Якщо ти, керівник розвідки, цього не знаєш, то будеш сидіти у турмі. Не я це говорю. Хазяїн так сказав.

— Віноват, — схилив повинну голову Меркулов.

— Віноват, — Берія ще раз плеснув Меркулова по плечу. Повернувся за стіл. — Ото ж і воно, що віноват. Всю інформацію збереш і особисто доповіси Хазяїну. Спочатку мені, а потім Хазяїну. Він хоче почути все із перших вуст, тобто від тебе. Тепер зрозумів?

— Так точно, товаришу нарком!

— Пропозиції по чисельному складу делегації художників?

— Тридцять осіб.

— Виїзд погоджено?

— Так точно, помічник Ріббентропа, доктор Клейст, погодив з Наркомінсправом виїзд групи організаторів на 17 квітня.

— Пізно, пізно, все одно пізно! — в голосі Берії чулося глибоке невдоволення. — Щось можна зробити?

— Неможливо, це найближча дата при максимально стислих термінах узгодження візиту німцями. Ми зробили все, що змогли.

— Сімнадцяте… — пробурмотів Берія. Подумав: «Дочекаюся сімнадцятого і займуся дружиною того художника-нелегала. Раніше? Можна й раніше. Але якщо щось піде не так, як треба, можна зірвати початок візиту. Коба яйця відірве. Дочекаюсь сімнадцятого».

— Лайно. Скільки в делегації агентів НКВС?

— Планується двадцять діячів мистецтва, прізвища яких має до кінця тижня назвати Герасимов, і десять агентів НКВС.

Берія взяв олівець і швидко щось записав на аркуші паперу:

— Двадцять і десять. Хто очолює делегацію?

— Гущенко.

Берія зобразив на обличчі задуму. Кинув погляд на Меркулова, немов пригадуючи:

— Так, згадав. Гущенко. Цей художник-нелегал. Дружина у нього непогана. Говориш, працював на нас? Під прикриттям?

— Виключно як нелегал. Без жодного офіційного прикриття.

— Пригадую, ти говорив. Натякаєш, що ризикував.

— У французької поліції були до нього великі претензії. Саме він займається організацією виставки у відповідь.

Берія замислився, знову встав, пройшов кабінетом, пригладжуючи долонею рідке волосся. Зняв пенсне, довго витирав хусточкою.

— Нелегал, нелегал… Хазяїн сказав — тим краще. Герой невидимого фронту. Загинув за справу світової революції.

— Загинув? — вихопилося у Меркулова. Він переступив з ноги на ногу. — Як загинув?

— Так, — Берія начепив пенсне на носа. Зробив коло навколо Меркулова, який крутив за ним головою. — Так. Але не лізь поперед батька із запитаннями. Нині він чимось корисний нам?

— Він хороший художник, — стенув плечима Меркулов, слідкуючи поглядом за Берією.

— Це мене цікавить менше за все! Він корисний для НКВС? Корисний для партії? Працює тепер за нашими програмами? — Берія зупинився і запитально подивився в обличчя Меркулову.

— Тепер ні, — хитнув головою Меркулов.

— Це все, що мене цікавило! Художник, мля. Якщо він очолить делегацію, то… Я не дуже вірю цим старим кадрам. Добре, аби у поїздці хтось наглядав за ним. Зрозумів? Постійний нагляд за Гущенком!

— Яким чином?

Берія роздратовано поморщився від некмітливості свого заступника:

— Я звідки знаю. Запропонуй ти мені, — Берія повернувся до стола, ляснув долонею по кришці. Знову повернувся до Меркулова. — Все я маю розжувати і покласти тобі до рота. Думай. Має бути людина поряд із ним, яка буде його контролювати. Ду-май! Все, ти вільний.

За десять хвилин по тому, як Меркулов пішов, секретар доповів, що старший майор Саркісов привіз поета Дем’яна Бєдного.

Берія дістав із шухляди аркуш паперу. То була доповідна начальника 4-го відділу 1-го управління НКВС капітана держбезпеки Остроумова, якому було доручено нагляд за поетом Бєдним. Пробіг текст поглядом.