Станіслав Стеценко - Війни художників

«Озлобленість Д. Бєдного (псевдонім громадянина Єфіма Придворова) характеризується наступними його висловами в колі близьких йому осіб: «Я став чужим, вийшов у тираж. Епоха Дем’яна Бєдного минулася. Хіба ви не бачите, що в нас робиться? Адже знищується вся стара гвардія. Винищуються старі більшовики. Знищують кращих із кращих. А кому потрібно, в чиїх інтересах треба винищити все покоління Леніна? От і мене переслідують тому, що наді мною ореол Жовтневої революції».

Д. Бєдний у різко антирадянському дусі висловлювався про Конституцію СРСР, називаючи її фікцією: «Виборів у нас, по суті, не було. Сталін обіцяв вільні вибори, з агітацією, з передвиборною боротьбою. А насправді зверху призначили кандидатів, та й усе. В чому ж відмінність від того, що було за царя?»

Після рішення про виключення його з партії Д. Бєдний перебуває в ще більш озлобленому стані. Він знущається з постанови Комісії партійного контролю: «Спочатку мене знецінили — оголосили, що я морально розклався, а потім скажуть, що я турецький шпигун».

Кілька разів Д. Бєдний говорив про свій намір покінчити життя самогубством за прикладом Маяковського.

Д. Бєдний систематично висловлює своє несприйняття політики тт. Сталіна, Молотова, Берії й інших керівників ВКП(б):

«Виявляється, я йшов з партією, 99,9 [відсотків] якої шпигуни й провокатори. Сталін — жахлива людина й часто зводить особисті рахунки, оголошуючи відданих членів партії ворогами народу».

Говорячи про боротьбу радянської влади проти ворогів народу, Д. Бєдний трактує це як нічим не обґрунтовані репресії. Він говорить, що в їх результаті вийшов повний розвал Червоної армії: “Армія цілком зруйнована, командування підірване, воювати такою армією неможливо. Чи може армія вірити своїм командирам, якщо їх одного за одним оголошують зрадниками?”»

Пробурмотів: «Сволота».

Зняв слухавку і сказав секретареві:

— Нехай зайдуть Бєдний і Саркісов, — зчепив пальці рук. Хруснув суглобами, відгинаючи пальці то в один, то в інший бік. Зняв пенсне, хотів покласти на кришку столу, подумав, що може подряпати скельця, і поклав поверх тек.

Двері відчинилися, на порозі з’явився усміхнений Дем’ян Бєдний, за ним — Саркісов. Бєдний, простягнувши руку для рукостискання, попрямував до Берії, який стояв навпроти дверей.

Берія, теж усміхаючись, зробив кілька кроків назустріч. Але руку не потиснув. Бєдний перестав посміхатися і сховав повислу в повітрі руку за спину.

— Вітаю, товаришу Берія! — вже невпевнено сказав Бєдний.

— Що, Фімка Придворов, товариша Сталіна не любиш, сука! — процідив Берія крізь зуби. Від люті його обличчя і шия вкрилися червоними плямами. — Говориш, що знищують кращих із кращих? Це ти про себе, падло?!

Він зробив ще крок і раптово ударив Бєдного кулаком в обличчя, з якого ще не повністю зійшла улеслива посмішка, і, коли той схопився руками за обличчя, ударив ногою в пах. Бєдний-Придворов упав на коліна й уткнувся лобом у килимову доріжку. З розбитого носа закапала юшка. Берія зайшов збоку і вдарив іще раз — по печінці. Бєдний упав на бік, закриваючи руками голову. Берія додав іще раз по пишних революційних сідницях. Іще — по печінці, іще — по сідницях!

— Дай ще й ти йому! — наказав Берія Саркісову, відсапуючись, і той почав гемселити ногами по живій купі з гарного сукна і надраєних до блиску черевиків, що ворушилася і скиглила на килимі.

— В обличчя не бий! Все, все, для початку досить. Ти зрозумів, черв’як, чого ти вартий? Не чую, — він копнув Бєдного так, що той перекотився на спину і відразу закивав головою.

— Не тряси головою, ти ж не кінь, а пролетарський поет. Подай голос.

— Так, — захлипала купа на килимі.

— От і добре. Так от, якщо ти скажеш ще одне лихе слово про вождя й учителя радянського народу товариша Сталіна, поїдеш у турму. І там тебе так оброблятимуть по три рази на день, поки не вріжеш дуба. А потім зариють, як собаку, на зеківському кладовищі й згадки не залишиться, що був такий черв’як, який чомусь вважав себе поетом. От дивуюся таким ідіотам, як ти, Фімо, — Берія присів поряд, дістав хусточку і простягнув Бєдному. — Витри носа, не капай мені тут на доріжку. Живеш, як барин! Не працюєш ні хрєна, як працює увесь радянський народ. Країна відриває від себе останнє, щоб такі, як ти, трутні могли набивати делікатесами шлунок і папір бруднити! І все чогось тобі не вистачає. Пий, жери, баб тягай. Але ж не плещи дурниць своїм поганим язиком!

Випростався. Обійшов навколо Бєдного: