Станіслав Стеценко - Війни художників

Усе було як зазвичай, але кілька секунд тому Кемпке накрило відчуття небезпеки. За вікном щось змінилося! Що? Він іще раз оглянув будівлю навпроти і відразу зрозумів, що його стурбувало. На п’ятому поверсі у будинку, розташованому майже навпроти, вікно було відчиненим! Літнє сонце віддзеркалювало від усіх вікон, крім одного. Він уважно придивився до відчиненого вікна і побачив, що в кімнаті була людина. Людина схилилася над столом.

Людина. Ну й що? Чого вона схилилася над столом? Може, пише листа, може, їсть. Але навіщо вона відкрила вікно, адже щойно закінчився дощ і на вулиці досить-таки прохолодно? Через гострий кут огляду штурмфюрер не бачив, що робить той чоловік. Він іще раз пройшовся поглядом по вікнах у будинку навпроти. Решта вікон були зачинені. Але коли погляд Кемпке повернувся до відчиненого вікна, він відразу напружився — людина тримала в руках снайперську гвинтівку.

Donnerwetter! Телефонувати немає часу. Художник у номері, і жити йому залишилося, можливо, кілька хвилин. Кемпке кинувся до своєї гвинтівки. Швидко розчохлив її. Вставив на місце магазин, відкрив вікно. І взяв людину в глибині кімнати на приціл.

Снайпер Павло Гросман в окуляр уже ловив постать художника, який ходив кімнатою. Він на кілька секунд з’явився з ванної, кинув рушник у крісло і знову зник за дверима. Зараз він з’явиться знову, снайпер на мить відірвався від окуляра. Поморгав, аби зволожити око, і раптом побачив, що над номером художника відчинене вікно і з того вікна людина теж цілиться у нього зі снайперської гвинтівки!

Кемпке зрозумів, що снайпер навпроти помітив його і повернув гвинтівку вище, намацуючи його, штурмфюрера Кемпке, оптичним прицілом. Добре, значить художнику наразі нічого не загрожує! Штурмфюрер присів, поклавши приклад на підвіконня. Все-таки він був у виграшній позиції. Людина зі снайперською гвинтівкою навпроти не ризикувала висунутися на вулицю і стояла у глибині кімнати, тримаючи притиснуту гвинтівку до плеча, а він був схований за підвіконням. Кемпке знав, як б’є його гвинтівка. До невідомого було близько ста метрів. Значить, треба взяти на поділку в прицілі нижче і лівіше. Вітер на такій відстані ролі не грає. Кемпке піймав обличчя, що біліло в глибині кімнати, в окуляр прицілу і плавно, як на навчаннях, натиснув спуск. Куля вирвалася зі ствола і через одну п’яту долю секунди вдарила у голову людини в кімнаті.

Павло Гросман устиг лише побачити спалах у вікні навпроти і вже не чув пострілу.

А ось Коротков постріл чув. Він стояв у кімнаті, прихилившись до стіни, і Кемпке не міг його бачити. Зате Коротков бачив, як раптом бризнули у всі боки кров і мізки і як голова Павла Гросмана ніби розкололося навпіл, а тіло мішком упало на підлогу. Поряд з тілом із брязкотом упала гвинтівка.

Два дні тому Олександр Коротков приїхав з Москви, а вчора орендував кімнату в житловому будинку якраз навпроти вікон кімнати готелю, де жив художник Микола Гущенко. Туди ж завіз снайперську гвинтівку. Сьогодні вони зі снайпером Павлом Гросманом зранку вели спостереження за кімнатою Гущенка. Він був у готелі й нікуди не виходив.

Коротков добре знав Гущенка по Парижу, де разом з ним займався технічною розвідкою. І тому від цього завдання — убити старого товариша — наче щось щеміло в душі. Але таким був наказ наркома Берії: «прибрати» Гущенка. Накази не обговорюються. Колись, можливо, хтось інший з ІНО одержить наказ «прибрати» його, Олександра Короткова. І у того «когось» теж рука не здригнеться. І він теж нічого не запитає — буде знати, що так треба партії й уряду.

І ось тепер все пішло шкереберть, і він не міг зрозуміти чому. Позадкував під стіною, не відводячи погляду від закривавленого тіла. Гросман мертвий, нічого сумніватися. Куля роздробила лобову кістку. Швидко збіг сходами, сів у припаркований із чорного ходу «хорх» і поїхав у напрямку радянського посольства. Залишив «хорх» на Belle Alliance plas і далі пішов пішки.

Щось пішло не за планом… Але що? Єдине, що спадало на думку — може, у готелі, де жив Гущенко, відбувалася якась важлива зустріч когось із нацистських бонз, яку охороняли снайпери. Припустити, що Гущенко зрадив і став подвійним агентом? Ні, ніколи нацисти не будуть охороняти навіть важливого агента зі снайперами.

23 червня 1940 року, 18 год. 45 хв.

Москва, Кремль

Сталін здригнувся від стукотіння в шибку. Підвів погляд. То був його старий знайомий ворон. Підійшов до вікна.

«Чого тобі, — подумки запитав Сталін. — Ти теж хочеш сказати, що я даремно здав інформацію про зустріч з англійським послом Кріппсом Гітлеру? Он Молотов, Кам’яна задниця і трухляві мізки, намагався мене відговорити від цього. Наважився радити мені змінити думку, хоч раніше цього ніколи не робив. А я впевнений, що зробив правильно! Ми повинні робити вигляд, що є надійними союзниками і не маємо таємних від Гітлера контактів з англійцями. Це потрібно, аби Адольф не повернув свою армію на схід».