Станіслав Стеценко - Війни художників

Але ж він, Берія, коли прийшов на посаду наркома, у присутності багатьох співробітників Контори, звинуватив Короткова у співпраці з гестапо. Чому?

«Не дури себе, — думав Берія, поки автомобіль мчав до комплексу будівель НКВС, лякаючи водіїв зустрічних автівок своєю шаленою швидкістю. — Ти боявся таких людей. Думав, що зможеш скрізь поставити своїх. Вважав, що вони виправдають твої сподівання. Призначив на найвідповідальніші посади грузинських робітників. Більшість із них провалили поставлені завдання, і їх довелося відправити назад у Грузію. Дехто зміг пристосуватися до нових умов. Це і були його люди. Але де в Грузії знайти професійного ліквідатора? Та ще й такого, який досконально знає кілька європейських мов? Такого в Грузії знайти неможливо!» Берія викликав ад’ютанта, нервово, дивлячись у вікно, сказав:

— Знайди мені Короткова…

Ад’ютант на мить знітився.

— Що таке? — Берія напружився. — Я говорю про колишнього працівника НКВС Короткова! Хай йому біс! Не пам’ятаю, як його звати! Твою мать! Чого ти витріщився на мене, як Ленін на буржуазію?! З ним щось трапилося?! — зарепетував Берія, бризкаючи слиною.

— Нікак нєт! — витягнувся ошелешений криком наркома ад’ютант. — Просто він написав вам листа.

— Якого ще листа, твою мать! Листа?! Де той лист?! Чому не передав? — пенсне злісно блиснуло, втупившись в ад’ютанта. — У турму захотів?

— Вибачте, Лаврентію Павловичу, — знітився ад’ютант. — Вони всі пишуть листи на ваше ім’я! Їх щодня надходить кілька десятків…

Говорячи «вони всі», ад’ютант мав на увазі «всі ті, хто сидить у тюрмі, або звільнені з органів». Не пишеш, значить, погодився з тим, що зрадник, ворог народу, троцькіст. Не писали лише ті, кого вже встигли розстріляти.

— Де той лист? Знайди його! І дуже швидко!

Ад’ютант прожогом кинувся виконувати наказ знервованого наркома. Лист швидко знайшовся. У ньому Коротков писав:

«Народному Комісарові Внутрішніх Справ Союзу РСР

т. Берії Л. П.

від Короткова О. М.

Колишнього співробітника 5-го відділу Г.У.Д.Б. НКВС.

8.01.1939 р. мені було повідомлено про моє звільнення. Протягом десятирічної роботи в органах я намагався всі свої сили і знання віддавати роботі на користь партії й тому не почуваю за собою провини. Я не скомпрометував себе на чекістській роботі й упевнений, що не заслужив цього звільнення.

В органах я почав працювати в 1928 р. В 1933 р. був посланий у Францію в підпілля, виконував там завдання резидента по стеженню за співробітниками французького військового міністерства й встановленню їхніх домашніх адрес, керував роботою наших агентів.

У 1936 р. був знову посланий за кордон — у Німеччину для роботи в технічній розвідці й вважаю, що мені вдалося зробити багато корисного для партії й Батьківщини.

У грудні 1937 р. мені було запропоновано виїхати в підпілля у Францію для керівництва групою, створеною для ліквідації ворогів народу, які, зрадивши партію, залишилися за кордоном.

У березні 1938 р. моя група ліквідувала Шахрая, у липні — Кустаря.

Я керував операцією з ліквідації й особисто виконував усю брудну й небезпечну роботу.

Я вважав, що робив це для партії і товариша Сталіна. Тому, ні на мить не вагаючись, виконував ці завдання, ризикуючи потрапити на каторгу чи шибеницю.

По громадській лінії я неодноразово обирався секретарем комсомольської організації Іноземного відділу, працював з піонерами московських шкіл, проводив ленінські і сталінські уроки.

Не знаю за собою провини, що може бути причиною позбавлення мене честі працювати в органах. Опинитися в такому становищі безмежно важко й образливо.

Прошу Вас переглянути рішення про моє звільнення.

Олександр Коротков ».

Берія підкреслив червоним олівцем: «У березні 1938 р. моя група ліквідувала Шахрая, у липні — Кустаря. Я керував операцією з ліквідації і особисто виконував усю брудну й небезпечну роботу», зняв слухавку й наказав ад’ютанту:

— Виклич мені Судоплатова! Швидко! Дуже швидко! Бігом!

Судоплатов за часів Єжова виконував обов’язки керівника зовнішньої розвідки. Після падіння шефа в кріслі не втримався і був залишений новим наркомом Берією лише для керівництва операцією з убивства Троцького. Судоплатов не володів іноземними мовами, крім хіба що української, і тому досі спеціалізувався на боротьбі з українськими націоналістами. Саме Судоплатов убив у Роттердамі лідера українських націоналістів Євгена Коновальця.

Судоплатов познайомився з Коновальцем, довго входив в довіру, розповідаючи, що працює в антирадянському підпіллі. Урешті-решт у якості подарунка, в кафе на набережній вручив йому коробку цукерок. Коли Коновалець вийшов з кафе і пройшов близько сотні метрів, пролунав вибух. Він загинув. Тоді Судоплатов сховався на радянському судні й утік до СРСР.