Станіслав Стеценко - Війни художників

У СРСР вважають, що поширювачі цих безглуздих чуток переслідують мету — кинути тінь на добросусідські радянсько-німецькі стосунки. Поширювачі чуток, очевидно, не здатні усвідомити, що стосунки, що склалися між СРСР і Німеччиною в результаті укладення пакту про дружбу і ненапад, не можна похитнути ніякими чутками, тому що вони відповідають корінним державним інтересам СРСР і Німеччини».

Шуленбург

Т е л е г р а м а

№ 1364 від 13 липня

Надіслано: Москва, 13 липня 1940 — 21 год. 17 хв.

Отримано: Берлін 14 липня 1940 — 9 год. 15 хв.

Посол Шуленбург — в імперське МЗС Німеччини

Терміново!

Секретно!

Молотов повідомив мене сьогодні, що британський посол в СРСР Кріппс на прохання британського уряду був прийнятий Сталіним.

За особистою вказівкою Сталіна Молотов вручив мені детальний звіт-меморандум про цю бесіду, як доказ своєї дружби і поваги до Німеччини та її фюрера Адольфа Гітлера. Кріппс зробив запит про позицію радянського уряду з наступних питань:

— Британський уряд переконаний у тому, що Німеччина бореться за гегемонію в Європі й прагне поглинути всі європейські країни. Це є для Радянського Союзу такою ж небезпекою, як і для Англії. Тому обидві країни повинні прийти до згоди з проведення спільної політики самозахисту проти Німеччини й відновлення європейського балансу сил. Англія прагнула б торгувати з Радянським Союзом за умови, що англійські товари не будуть перепродаватися Німеччині.

Відповіді Сталіна були такими:

— Радянський уряд цікавиться подіями, що відбуваються в Європі, але він, Сталін, не вважає, що Європі загрожує гегемонія якої-небудь однієї країни, і не вважає, що Німеччина має намір поглинути Європу. Сталін не вважає також, що військові успіхи Німеччини становлять загрозу для СРСР і його дружніх відносин з Німеччиною. Радянський Союз не проти торгівлі з Англією, але він заперечує право Англії або будь-якої іншої країни втручатися в добросусідські німецько-радянські відносини. Радянський Союз, відповідно до умов договору, буде експортувати в Німеччину кольорові метали, придбані ним за кордоном, тому що Німеччина потребує цих металів для виробництва військових матеріалів, котрі вона поставляє в Радянський Союз. Якщо Англія не визнає цих умов, торгівля між Англією й Радянським Союзом неможлива.

Шуленбург

Т е л е г р а м а

№ 175

Відправлено: Берлін, 14 липня 1939 — 22 год. 53 хв.

Отримано: Москва, 15 липня 1939 — 4 год. 40 хв.

Імперський міністр закордонних справ Ріббентроп —

послу Шуленбургу

Дуже терміново

Особисто послові

Я прошу Вас особисто зв’язатися з паном Молотовим і передати йому наступне:

1. Ідеологічні розбіжності між націонал-соціалістичною Німеччиною і Радянським Союзом були єдиною причиною, за якою в попередні роки Німеччина й СРСР були у ворожих таборах. Події останнього періоду показали, що різниця у світоглядах не перешкоджає встановленню нового й дружнього співробітництва.

2. Немає ніякого сумніву, що сьогодні німецько-радянські відносини прийшли до поворотного пункту своєї історії. Рішення, які будуть ухвалені у найближчому майбутньому в Берліні й Москві щодо розвитку цих відносин, будуть протягом багатьох наступних поколінь мати вирішальне значення для німецького й радянського народів.

3. Імперський уряд і Радянський уряд повинні на підставі всього свого досвіду зважати на те, що капіталістичні демократії Заходу є однаковими ворогами як націонал-соціалістичної Німеччини, так і Радянського Союзу.

4. Імперський міністр закордонних справ фон Ріббентроп готовий прибути в Москву з короткостроковим візитом, щоб від імені фюрера викласти його погляди панові Сталіну. Тільки таке безпосереднє обговорення може, на думку пана фон Ріббентропа, забезпечити планомірне подальше поліпшення німецько-російських стосунків.

18 червня 1940 року, 10 год. 15 хв.

Берлін

Гущенко голився у своєму номері, коли раптом побачив у дзеркалі, що за спиною у нього прочинилися двері і з’явилася Лені — баронеса фон Зігфрід.

— Оце сюрприз! — сказав Гущенко, повертаючись до неї. — Кого я точно не очікував зараз побачити, так це вас, Лені! Цікаво, як ви відімкнули двері?

— Двері були відчинені, — відповіла вона.

— Дивно, — сказав Гущенко, взяв рушника і витер піну з обличчя. — А я був упевнений, що вони зачинені. Мені навіть здалося, що я чув скрегіт ключа.