Станіслав Стеценко - Війни художників

— Добре, — погодився Черчилль. Він розмочив край нової сигари у чарці з коньяком, що стояла на підвіконні, взяв у зуби, підпалив. — Тоді підійдемо до проблеми з іншого кінця й поговоримо про акцію проти радянських художників у Німеччині.

— Я обдумав цей варіант. Це може бути замах на керівника делегації Гущенка. Ми маємо в його близькому оточенні свою людину. Це буде зовсім нескладно.

— Хай так. Але, по можливості, він має залишитися живим. Він має європейське ім’я, він чудовий пейзажист…

— Але цей чудовий пейзажист причетний до викрадення наших військових секретів у 1936 році! Сер, ви не можете не пам’ятати скандал, коли в 34-му креслення нашого, тоді найновішого винищувача типу «Гладіатор», що розвивав швидкість 570 кілометрів і піднімався на 30 тисяч футів, якимось чином опинилися в Радянській Росії! Ми маємо повністю підтверджену інформацію, що креслення були вивезені в Париж на замовлення графа Ігнатьєва і художника Гущенка. Вони заплатили за ці креслення двадцять тисяч фунтів інженеру, який працював тоді на розробника «Гладіатора» фірму «Глостер»…

— Зачекайте, Мензіс! З Ігнатьєвим усе зрозуміло, ще за царя Миколи Другого він контролював в Європі закупи озброєння для Росії. Я знав його особисто. Але хіба може бути, що художник з європейським ім’ям працює на НКВС? Не вірю! Це дурня!

— Це так. Передача креслень відбулася у 34-му році в його ательє майже в центрі Парижа. Англія не повинна пробачати подібних речей. Я вважаю, що ми повинні його ліквідувати. Тут навіть не йдеться про стосунки між Німеччиною й СРСР. Тут ідеться про честь мундира британських збройних сил.

Черчилль у задумі ходив від стіни до стіни, пихкаючи сигарою. Сказав невпевнено:

— Ні. Цього дуже не хотілося б.

— Але…

— Мензіс! Не перебивайте мене, коли я намагаюсь перебити вас! Я розумію, що на моїх руках крові вже набагато більше, ніж зараз фарби. Але вбити художника, чудового пейзажиста… Утім, робіть, як знаєте. Клята війна! Знав би, що на мене чекає, ніколи б не з’явився на світ.

Гауптштурмфюрер Краузе сидів за кермом «хорха», який стояв навпроти готелю, де жила радянська делегація. Він опустив скло і сплюнув на бруківку.

— У нас нагорі повні кретини, — сказав, повернувшись до унтершарфюрера Брауна.

— Чому? — із цікавістю скосив на нього очі Браун.

— Ще вчора ми пасли і збиралися ліквідувати цього росіянина. А сьогодні вже охороняємо. Де логіка?

— Ніякої логіки, — стенув плечем Браун. — А де логіка, що другому, а, наприклад, не нашому відділенню, записали в актив арешт британського пілота? Хтось іще отримає за нього орден.

— А що трапилося? — зацікавився Браун.

— Його літак збили в передмісті Берліна. Він день вештався вулицями, чекаючи, поки його заарештують. Але через таку кількість різної уніформи навколо ніхто не звертав на нього уваги. Поки він сам не прийшов у поліцейський відділок і не запропонував його заарештувати. Виявилося, що перед цим він навіть сходив у кіно!

— Не може бути! — вигукнув Браун, округливши очі й ляснувши долонею по щитку приладів. — Сходив у кіно? Англієць?

— Касирка підтвердила. Сказала, що не розуміється на уніформі!

— Але ж він мав узяти квиток…

— Сказав, що попросив одну марку в якогось солдата…

— Scheisse!

Вони обоє розреготалися.

— Усе було б зовсім весело, якби його арешт записали нам, а не «другому». А так нам знову не пощастило. Премії не буде. Добре, ти пильнуй, а я погортаю газету.

Краузе розгорнув «Dienst aus Deutschland»:

— Цікаво. Знову повісили поляка, який працював на фермі й спав із фермеркою. Я б повісив поряд і фермерку також.

Т е л е г р а м а

№ 1212 від 24 червня

Надіслано: Москва, 24 червня 1940 — 18 год. 50 хв.

Отримано: Берлін 25 червня 1940 — 1 год. 00 хв.

Посол Шуленбург — в імперське МЗС Німеччини

22 червня було передано по радіо, а 23 червня опубліковано в радянській пресі повідомлення ТАРС:

«Останнім часом у зв’язку зі вступом радянських військ у межі прибалтійських країн поширюються чутки про те, що на литовсько-німецькому кордоні сконцентровано 150 радянських дивізій, що таке зосередження радянських військ викликане невдоволенням Радянського Союзу успіхами Німеччини на Заході.

Різні варіації цих чуток повторюються останнім часом ледь не щодня в американській, японській, англійській, французькій, турецькій, шведській пресі.

ТАРС уповноважене заявити, що всі ці чутки — безглуздя, яке не відповідає дійсності. У прибалтійських країнах перебуває не 150 радянських дивізій, а лише 18 дивізій, причому ці дивізії зосереджені не на литовсько-німецькому кордоні, а в різних районах трьох прибалтійських республік і мають на меті не тиск на Німеччину, а створення гарантій для реалізації пакту про взаємодопомогу СРСР із цими країнами.