Станіслав Стеценко - Війни художників

— Я не про те. Гроші мені не потрібні. Я прошу, щоб ви побували на могилі мами. І прослідкували, щоб там було все добре. Обіцяєте?

Він побачив у її очах сльози і раптом зрозумів, що це прохання від душі. Ступив крок до неї, взяв за плечі. Уважно подивився їй у вічі. Прошепотів:

— Обіцяю.

Потім закрив кран. Сказав уже голосно:

— Я вам дуже співчуваю. І раджу з цього приводу побувати у посольстві.

— Навіщо? — так само голосно, змахнувши сльози з очей, запитала вона.

— Ваш сімейний статус змінився. Можливо, щодо вас є якісь вказівки з Москви.

— Гаразд.

— Зробіть це сьогодні ж.

Вони дивилися одне одному в очі й розуміли одне одного без слів. Слова вже нічого не значили. Лілія нарешті прощально махнула рукою і пішла. Це було останнє їхнє побачення.

20 липня 1940 року, 16 год. 35 хв.

Лондон

Зникнення прем’єра Черчилля шокувало всіх, крім керівника секретної служби МІ-6 Мензіса. Він знав, що вранці Черчилль, заборонивши охоронцям повідомляти будь-кого, поїхав у Чартвелл, свій маєток.

Чартвелл після початку війни був закритий і замаскований. І спецслужби заборонили Черчиллю там бувати.

Коли Мензіс піднявся запиленими сходами до особистого кабінету Черчилля, там було тихо й клубочились хмари диму. Черчилль стояв перед єдиним відкритим навстіж вікном біля мольберту й писав пейзаж. Інші вікна були завішені цупкою чорною тканиною.

— Привіт, Мензіс, — не обертаючись, сказав він. — Швидко ви мене вирахували.

— Доброго дня, пане прем’єр. Як ви здогадалися, що це я?

— Ви — розвідник. Кому, як не розвідці знати, де шукати прем’єра. Сісти не запрошую, бо всі меблі вкриті шаром пилу. Скажіть, Мензіс, коли всі двері й вікна зачинені, звідки може братися пил?

— Для мене це питання без відповіді.

— Говорять, частина пилу береться з космосу. Можливо, пил, що осів тут, раніше лежав на Марсі або Венері. Або навіть на Плутоні.

— Ви так раптово зникли.

— Службові справи не зупинили мене. Більше того, мене не зупинила моя дружина. Вона сказала, що мені тут нікому приготувати їсти. Але я відповів, що сам зможу зварити собі яйця, якось бачив, як це робиться. Хоча, звісно, у цій справі я швидше теоретик.

Мензіс підійшов до мольберта. На малюнку був чартвеллівський двір: дерева, кущі, шматок стіни замку з фамільним гербом Черчилля — гербом Марльборо і їхнім девізом «Fiel Pero Desdichado».

— Ви знаєте, Мензіс, коли я почав малювати, мені вже було за сорок. І тепер я просто не можу без цього обійтися. Гітлер називає мене «мерзенний забруднювач полотен олією». Мабуть, вважає, що має на це право, адже пише акварелі. Ви колись малювали?

— Ні, ніколи, — похитав головою Мензіс.

— Раджу спробувати — це відкриє вам цілий світ! Інший, не бачений вами світ! Ви інакше будете сприймати кольори квітів, листя, віддзеркалення в калюжах! Концентруючись на полотні, я забуваю про все. Навіть про війну, — Черчилль пихнув сигарою і продовжив кидати швидкі мазки на полотно.

— Сер, дозвольте вашу сигару…

— Що ще за вигадки, Мензіс? — невдоволено запитав Черчилль, кинув на керівника розвідки швидкий погляд і знову зосередився на полотні.

— Сер, іменем Британії, дайте мені вашу сигару! Ви взяли її в Чартвеллі?

— Заспокойтеся, Мензіс, це сигара з партії, яка пройшла перевірку! Я обіцяв, що не куритиму сигар до того, як ваші люди не перевірять їх на наявність сторонніх домішок, слідів уколу шприцом і не уколють їхнього екстракту піддослідним мишам. Хай вам біс із цими перевірками! Бідні, бідні британські миші!

— Ця сигара не з Чартвелла? Слово честі?

— Слово честі, Мензіс! Невже ви думаєте, що в Чартвеллі може бути німецький чи радянський шпигун, який вколе в мою сигару ціаністий калій? Мене хвилює інше: куди зникли мої гуси, куди зникли лебеді? — Черчилль продовжував малювати дрібними мазками. — Якщо про них не потурбувалися ваші люди, коли законсервували від мене Чартвелл, і їх пожерли лиси — начувайтеся.

— Я провентилюю це питання.

— Провентилюйте, — тон Черчилля раптом змінився із жартівливого на серйозний. — Провентилюйте його як слід, чорт забирай! Доля моїх гусей, звичайно, не така важлива, як доля Британії, та все ж. Що там між Сталіним і Гітлером?

— Поки що, на жаль, шалене кохання.

— Погано, Мензіс! Дуже погано! Ми повинні проводити дії з охолодження дружніх відносин між Сталіним і Гітлером. Ще місяць тому я наказував вам прорахувати можливість якихось акцій.

— Мова йшла про акцію проти делегації німецьких художників у Москві. Але це було практично неможливо. НКВС охороняло їх удень і вночі.