Станіслав Стеценко - Війни художників

А Гущенко залишився в кафе сортувати в голові нову інформацію, яку отримав від Гофмана, і гадати, куди ж той зникав так надовго.

Газета «Рейх» 26 травня 1940 року

«Сталося! 26 травня під ударами доблесних німецьких військ почалася панічна втеча залишків англо-французьких з’єднань з Дюнкерка. Ця подія стала яскравим підтвердженням генія фюрера німецького народу, який упевнено веде німецьку націю до найбільшої перемоги в її історії».

Доктор Й. Геббельс

26 травня 1940 року, 16 год. 30 хв.

Берлін

Бельгія капітулювала 26 травня. Бельгійський король Леопольд зрадив союзників і, не попередивши їх, після сепаратних переговорів з Гітлером, наказав армії капітулювати.

Англія й Франція звинуватили Леопольда у зраді. Фюрер у відповідь заявив, що поводження з полоненими бельгійськими солдатами має відповідати їхній високій мужності, а король Бельгії отримає замок у користування.

На заповненій торжествуючими німцями Герман Ґерінг штрасе хлопчики з «Гітлерюгенду» роздавали усім охочим останній випуск «Беобахтер» у комплекті з маленькими червоними прапорцями зі свастикою. Берлінці обнімалися і вітали один одного з перемогою.

На розі, де вулиця упиралася у Бранденбурзькі ворота, до Гущенка підбігла усміхнена білявка у формі «Спілки німецьких дівчат», поцілувала і тицьнула у руки червоний прапорець. Гущенко, замислено розглядаючи прапорець, повернув на Кенігсплац і буквально зіштовхнувся з кореспондентом «Нью-Йорк Таймс» Тоні Гарісоном:

— О, геносе Гущенко, хайль Гітлер! — той, кивнувши на прапорець, жартома підняв руку в нацистському вітанні.

— Хайль, Тоні, як на мене, звучить не гірше, а що, американських журналістів доктор Геббельс уже зобов’язав вступити до НСДАП? — пожартував Гущенко.

— Ні, поки що — ні, — Тоні потиснув Гущенкові руку. І, вказавши поглядом на двох чоловіків із червоними нацистськими прапорцями в руках і партійними значками на лацканах піджаків, що саме проходили поряд, додав: — Але мені здається, що не членів НСДАП у Берліні скоро просто будуть бити. До речі, ви бачили це? — Тоні дістав з кишені згорнуту вдвоє «Нью-Йорк Таймс».

— Ось прочитайте тут, справа. Вам буде цікаво. Німці про це навряд чи напишуть…

На шпальті було велике фото Троцького і фото великого особняка з розбитими вікнами і стінами, потрощеними кулями.

«Замах на Троцького.

24 травня 1940 року на Троцького, який проживає нині в Іспанії, було вчинено замах. Двадцять людей у поліцейській формі, зі зброєю — автоматами й кулеметом — під’їхали до його вілли й миттєво роззброїли охорону. «Поліцейські», які увірвалися у двір, нейтралізували й внутрішню охорону, відкривши при цьому стрілянину з автоматів і кулеметів по вікнах і дверях кабінету й спальні Троцького. Обидві кімнати були розстріляні щільним вогнем. Троцького врятував «мертвий» простір під ліжком. Там він ховався разом з дружиною. Поліція констатувала: по спальні випущено більше 200 куль. Троцький заявив поліції: «Напад організував Йосип Сталін за допомогою НКВС. Саме Сталін».

— Що ви на це скажете? — запитав Гарісон. ’

— Дуже дивно, — Гущенко знизав плечима, розглядаючи фото. — Ви гадаєте, що то були люди НКВС?

— Хіба є більш правдоподібна версія?

— Мені здається, що тут працювали непрофесіонали. Бо професіонали зайшли б у будинок і елементарно б зазирнули під ліжко.

— Ага, я теж звернув увагу на цю недоречність. Натякаєте, що Троцький насправді не ховався під ліжком від куль, а замовив напад сам, щоб скомпрометувати Сталіна?

— Важко судити, не маючи повної інформації. Можливо, їх щось налякало, і вони втекли. Але версія «самозамовлення» має право на існування. Хоча варіант «непрофесіоналів» є дуже ймовірним і теж має право на життя…

— Може, й так. Ну, бувай! Пішов далі святкувати перемогу німецької зброї. Побачимось, — махнувши рукою, Гарісон зник у натовпі.

Стаття Льва Троцького «“Помилка” Сталіна»,

надрукована в «Мехіко пост», 27 травня 1940 року

«І ось мене знову намагалися убити. Може здатися незрозумілим, чому режим Сталіна спочатку вислав мене за кордон, а тепер намагається ліквідувати. Чи не простіше було б розстріляти мене в Москві, як інших?

Пояснення таке. У 1928 році, коли я був виключений з партії й висланий у Центральну Азію, не тільки про розстріл, але й про арешт неможливо було говорити: покоління, з яким я пройшов через Жовтневу революцію й громадянську війну, було ще живе.