Станіслав Стеценко - Війни художників

У Клейста на лоба полізли очі:

— Замах на керівника радянської делегації? Навіщо це їм?

— Поки що це нам невідомо.

Я чоловік, і згорів би від сорому, якби хоч одна жінка потрапила на фронт. У жінки є своє поле бою. Народжуючи дитину, вона веде битву за всю націю.

Адольф Гітлер (Із виступу. 1940 рік)

28 травня 1940 року, 11 год. 10 хв.

Берлін

Клейст, баронеса Лені й Гущенко прогулювались сквериком неподалік виставкового павільйону і вулиці Курфюрстердам. Її трьома широкими смугами снували нечисленні автомобілі. На зупинці навпроти один за одним зупинялися біло-сині двоповерхові автобуси. Вітер шарпав червоні прапори зі свастикою і серпом та молотом над входом у павільйон і гілля кленів у парку.

Баронеса йде між чоловіками, тримаючи їх під руки. Гущенко час від часу відчуває, як баронеса притискає його лікоть до грудей. Цікаво, чи робить вона те саме із ліктем Клейста, думає Гущенко.

— Як дивно, — Клейст, показуючи на відкриті тераси кафе, озвучує думку, що вже стала банальною. — Німецькі танки дійшли до краю Європи, а народ абсолютно байдужий до такого, без сумніву, виняткового моменту в історії німецької нації. П’ють ерзац-каву. Гуляють у найпрекраснішому у світі Тіргартен-парку. Вони не розуміють, що відбувається світова революція. Отой молодик за столом думає про те, як потягне дівку, що сидить навпроти, в ліжко. Його не цікавить, що сьогодні почалася нова історія рейху! Нова історія завойовників! Нова історія німецької нації!

— Може, ознака початку нової історії завойовників у тому, що вони п’ють ерзац-, а не натуральну каву? — Гущенко озвучує Клейсту своє спостереження, про яке вже говорив Лілії.

— Або в тому, що збільшилося вживання, вибачте, туалетного паперу в Імперському міністерстві іноземних справ? — з якоюсь дивною посмішкою на обличчі втрутилася в розмову баронеса.

Гущенко запитально подивився на Лені, а Клейст просто зайшовся сміхом:

— Із цим казусом довелося розбиратися учора. Справа в тому, що у міністерстві справді шалено зросли темпи використання туалетного паперу. Шеф наказав мені знайти причину. Спочатку я подумав про якесь масове харчове отруєння. А виявилося, що кожен працівник просто відмотує піврола й тягне додому. Адже туалетний папір теж можна придбати лише за картками.

— Ось бачите, значить, усе-таки зміни є! — зауважив Гущенко. — Усе ж у Берліні теж щось змінилося. І, як бачимо, не на краще. Хоча, якщо для успіху світової революції…

— Гер Гущенко ревнує до успіхів німецької зброї! — з деяким роздратуванням говорить Клейст. — Але ж ваш Сталін теж часу дарма не втрачає. До радянських земель додалася Польща. Хоча брудну роботу за Сталіна робить фюрер. До речі, як у вас із туалетним папером?

— Як завжди, — знизав плечима Гущенко. — Здається, це є поки що без обмежень.

— Значить, ви щасливіші за нас, — резюмував Клейст.

Добре, що не запитав, що означає «як завжди». Гущенко згадав про загальний туалет у будинку, де була його майстерня, — завжди брудний, із шматками газети на цвяху замість паперу. Зазвичай «Труд» або «Ізвєстія», дуже рідко «Правда». За покраяну «Правду», й особливо її першу шпальту з портретом Сталіна у сортирі, можна було отримати десять років без права листування.

Аби зупинити подальші запитання, Гущенко спробував змінити тему:

— Ви говорите, любий гер Клейст, що німці ставляться до війни нейтрально, а багато хто навіть позитивно. Але ж враховуйте, що, на відміну від Лондона чи Брюсселя, в Берліні ще не оголошували повітряної тривоги. Принаймні за час мого перебування тут.

— Були дві повітряні тривоги кілька місяців тому, — зауважує Лені і млосно, з тією ж дивною посмішкою, поглядає на Гущенка. Він раптом зауважує, що сьогодні Лені відверто зваблює його. Значно наполегливіше, ніж завжди. Очі блищать якимось особливим блиском кокаїністки і метають зграї бісиків у його бік. Він знову відчуває, що баронеса міцно притискає його лікоть до своїх чималих грудей. Подумав, можливо, за особливим етикетом секретарка Клейста вважає своїм обов’язком підтримувати інтимні стосунки не лише зі своїм патроном, а й із його гостями? А може, справді нюхнула кокаїну чи хильнула зайвого?

Не відкидав би жодного з варіантів.

— Фюрер був дуже незадоволений цими нальотами. Справа в тому, що Ґерінг обіцяв фюреру, що жодна бомба не впаде на вулиці Берліна, — киває Клейст.

— Кажуть, що ваш Ґерінг веде досить розкішне життя. Як це співвідноситься з аскетизмом фюрера? — запитав Гущенко.