Станіслав Стеценко - Війни художників

Шелленберг повинен був особисто прослідкувати, аби на цей час уся апаратура була вимкнена. У салоні ж повно гарненьких дівчаток нордичної (і не тільки) раси. Шелленберг чудово знав про сексуально запальний, ба навіть сексуально неврівноважений характер свого шефа.

Нерідко Гейдріх залишав тільки одного охоронця і разом із Шелленбергом йшов у напівпідпільні другорозрядні нічні заклади Берліна. Він тішився, що його не впізнають, на «ти» розмовляв з повіями. Проституція в Німеччині була заборонена. Але Гейдріх на це не зважав, іноді він навіть ішов до повій у кімнати. У Шелленберга, інтелігента й інтелектуала, ці прогулянки викликали глибоку відразу, але він не міг відмовити своєму шефу.

Цікавою є історія появи салону Кіті.

Любов за гроші, гомосексуалізм та порнографія у Німеччині вели найкоротшим шляхом до концтабору. Але були й винятки. Один з них — салон Кіті. Ідея організувати салон для того, аби за допомогою жіночих принад вивідувати цінну для рейху інформацію, спала на думку Гейдріху, коли він у квітні 1939 року відвідав Неаполь і Рим з метою підготувати візит Гітлера.

У Неаполі перекладач Гітлера Євген Долман запропонував Гейдріху відвідати квартал «червоних ліхтарів» і, зокрема, «Дім провінцій» — будинок розпусти, відомий ледь не на весь світ. Бордель носив таку назву тому, що там були зібрані жінки з усіх провінцій Італії. Жінок так і називали — не іменами, а назвами земель — Корсика, Палермо, Сицилія.

Того дня, очікуючи на почесного гостя, бордель не приймав інших відвідувачів.

У просторій вітальні, стіни якої були прикрашені оксамитом і картинами з оголеними німфами, Гейдріха чекали два десятки красунь на всі смаки — товсті, стрункі, блакитноокі, темноокі, брюнетки, руді, блондинки. Вони вітали Гейдріха приязними посмішками.

Гейдріх відразу замовив усім випивку й сигарети. А після кількох випитих чарок, коли і він, і жриці кохання дещо сп’яніли, заходився розкидати на підлогу італійські гроші. І плескав у долоні, дивлячись, як усі ці красуні, гублячи одяг і штовхаючи одна одну, плазують підлогою, збираючи купюри.

Саме тоді, у квітні 1939-го, Гейдріх, натхненний побаченим, поділився із Шелленбергом наміром улаштувати суперелітний бордель у Берліні для того, щоб «доїти» інформацію з іноземних дипломатів.

Улітку 39-го в Берліні поліція отримала таємний наказ підібрати два десятки повій, гарних і розумних. Бажано зі знанням якоїсь іноземної мови.

Елітний бордель організували на базі колишнього будинку розпусти неподалік центру на Гізебрехштрасе, 11. Керувати ним залишили колишню «мадам» — фрау Кіті Шмідт. Справжнім керівником закладу, правда, став унтерштурмфюрер Шварц, який знаходився неподалік — на Принц-Альбертштрасе, 8.

Інженерами фірми «Телефункен» салон Кіті був нашпигований фото- та прослуховуючою апаратурою. Оператори сиділи в підвалі, слухали і за потреби записували кожен звук за допомогою найновішої апаратури. Тепер салон Кіті за розкішшю переважав кращі готелі Берліна.

Єдиною проблемою було те, що повії не розуміли, що від них вимагають, і Шелленберг, по секрету навіть від найближчого керівника Гейдріха — Генріха Гіммлера, набрав ще десять молодих націонал-соціалісток, які знали, що треба робити, і для перемоги справи фюрера готові були на подібні подвиги.

Салон Кіті складався з двох частин. Перша і була, власне, борделем. Туди пускали лише чоловіків. Друга — елітний клуб, сюди пускали чоловіків із жінками. Тут, попри карткову систему, можна було за великі гроші замовити практично все. А крім того, на цей заклад не поширювалась заборона на танці й азартні ігри.

Гейдріх і Шелленберг сіли на заднє сидіння автомобіля «мерседес-бенц», і Гейдріх підняв скло, яке відгороджувало їх від водія. Шелленберг звернув увагу, що звичайної для обережного Гейдріха машини охорони цього разу не було.

Стояв похмурний вечір, і от-от мав зірватися дощ. Поодинокі перехожі пробігали тротуаром повз автівку, піднявши коміри плащів.

— Шелленберг, я помітив, що ви постійно носите капелюха набакир. Це щось означає? — запитав Гейдріх, повернувшись до Шелленберга.

— Ні, геносе групенфюрер. Donnerwetter! Я навіть не помічав за собою цієї особливості!

— Дивно, коли розвідник не помічає за собою будь-що примітне. Шелленберг, чому ви не слідкуєте за своїми звичками?

— Геносе Гейдріх, я — публічна людина і не маю відмовлятися від звичок і дбати про сіру зовнішність, якою зазвичай наділяють шпигунів автори шпигунських романів. Як ви гадаєте? — відповів Шелленберг і поправив капелюха.