Станіслав Стеценко - Війни художників

— Фюрер був так захоплений вашою технікою малювання, що запам’ятав би вас, якби ви поспілкувалися лише раз. Може, вийдемо і вип’ємо десь кави? — запитав Гофман. — Подалі від зайвих очей і вух…

— Із задоволенням, — погодився Гущенко. Він теж волів поговорити з Гофманом наодинці.

— Більше того, оскільки нормальної кави, як ви, я думаю, вже впевнилися, в Берліні немає, то я пропоную поїхати до мого ательє, — кинув уже на виході із салону Гофман.

У Гофмана був новенький «мерседес». Як він пояснив Гущенкові — подарунок від Гітлера на день народження.

Ательє Гофмана знаходилося в самому центрі Берліна, на Унтер-ден-Лінден, у великому, майже монументальному, але досить непривабливому будинку. Від будинку віяло гранітним холодом. Вікна ховалися за кованими ґратами.

У Берліні подейкували, що Гофман знає завжди трохи більше, ніж інші. Він весь час вивішував у вікні карти країн Європи, де проходили чи планувалися бойові дії. Нині там висіли карти Голландії, Бельгії, Данії, Норвегії і Франції.

Вони вийшли з автомобіля і викладеними гарним червоним камінням сходами піднялися до великих металевих дверей.

Ательє складалося з кількох приміщень. Вітальня, куди вони зайшли, була майже квадратною, з великими вікнами і декорованими дорогою тканиною стінами. Скрізь фото. Великі, менші, зовсім маленькі. Гущенко поклав капелюха на стіл і почав їх розглядати. На великих — Гітлер із Гофманом. Але були й інші: Гітлер із президентом Гінденбургом, Гітлер у виготовленому на його замовлення гоночному автомобілі «мерседес-бенц», Гітлер зі своєю улюбленою вівчаркою Блонді.

«Оце я вдало потрапив, — подумав Гущенко, — Кобулов буде у захваті».

Його увагу привертало величезне, майже на півстіни, фото симпатичної усміхненої дівчини зі світлим хвилястим волоссям.

— Хто це? — запитав Гущенко.

— Це Єва Браун. Колись вона була моєю фотомоделлю. І, за сумісництвом, адміністраторкою. Приймала замовлення від клієнтів. Ви не чули про неї? — загадково запитав Гофман.

— Ні, — Гущенко стенув плечима. — Вперше чую від вас.

— Єва, Єва… Нічого. Колись іще почуєте. Це справді видатна жінка.

— А це? — тут Гущенкові не довелося імітувати здивування. Він зупинився вражений. На стіні висіло фото — Гофман біля Мавзолею Леніна на Красній площі. Поряд фото Сталіна, який чаркується із… Гофманом, у руках якого — великий фужер.

— Ха-ха, — весело розсміявся Гофман, — чого ви завмерли, гер Гущенко? Серцебиття нормальне? А пульс? Ви здивовані, що я знайомий зі Сталіним? Все дуже просто. Це ми з вашим фюрером на підписанні пакту про дружбу між Німеччиною й СРСР.

— Пакту про ненапад, — спантеличено виправив його Гущенко.

— Так. Пакту про дружбу та ненапад. Я був у Москві з особливою місією. Саме мені, а не Ріббентропу, фюрер доручив передати Сталіну його особисті привітання. Що я й зробив. Цей момент і відображений на фото. Ми зі Сталіним тоді пили найбільше. Ріббентроп напередодні сказав, що пити зі Сталіним доручимо Гофману, бо в рейху ще не народилася людина, яка б його перепила.

— Гер Гофман, ви вмієте здивувати. До речі, Сталін тримає в руці стопку, а решта — фужери. Він пив щось особливе?

— Ні, всі пили одне й те ж. А чому так? Це і досі загадка. Може, він боявся, що хтось підмінить бокал.

— Фантастика, — Гущенко був надзвичайно здивований побаченим і почутим.

— Саме я повинен був передати всі враження про Сталіна і про Москву фюреру, — Гофман широко посміхнувся, продемонструвавши зуби — міцні й білі. Зуби не найбіднішої людини в нацистській Німеччині.

— І як ви справилися з важливою місією?

— На відмінно. Фюрер цілковито змінив свою думку про Сталіна. Коли я повернувся і розповів фюреру про все, що побачив, фюрер перейнявся до Сталіна глибокою повагою. Гер Гітлер вважає, що вони обидва дуже схожі — вихідці з самих низів. Плоть від плоті народу. Коли я зауважив, що Сталін свого часу грабував банки, фюрер мені відповів буквально наступне: «Гофман, він грабував банки не для себе. Він віддавав гроші партії. А тут дуже важлива і навіть принципова різниця».

— Дуже цікаво. Ви знаєте, це поки що великий секрет, але я збираю матеріали для книги про гера Гітлера. Зокрема, як про художника та непересічну особистість. Це могло б бути дуже цікаво для радянських людей.

Гущенко придумав тему книги, аби мати можливість ставити будь-які запитання про фюрера та інших бонз у рейху.

— Книгу? — Гофман на мить замислився. — Ви знаєте, це надзвичайно цікаво. Враховуючи особливі відносини наших країн, дуже дивно, що ця ідея досі нікому не спала на думку. Я вважаю, що вона буде до вподоби фюреру. Більш того, я думаю, можна було б паралельно видати книгу про Сталіна в Німеччині. Геніально! Сідайте, — запросив Гофман Гущенка. — А про художні уподобання фюрера ніхто краще за мене не може розповісти. Що саме вас могло б зацікавити?