Станіслав Стеценко - Війни художників

— Дуже цікаво! А фюрер дарує друзям предмети мистецтва?

— Так. Найбільше Гітлер любив дарувати їх на дні народження. Зі своєї досить великої колекції він вибирає роботу, яка якимось чином асоціюється у фюрера з тим, кому буде подарована.

— Наприклад.

— Наприклад? — Гофман замислився, припалив від недопалка нову сигарету. Випустив хмарку диму. — Наприклад, Дорпмюллер, міністр транспорту й зв’язку, одержав на свій сімдесятирічний ювілей пейзаж Шпіцвеґа із залізницею; Онезорге, міністр пошти, «Стару поштову карету» Пауля Хея, адміралові Редеру Гітлер подарував «Битву на морі» Віллема ван де Велде, Ґерінгу, затятому мисливцеві, «Сокольничого» віденського художника Ганса Макарта. Доктор Лей одержав «Ченця, що п’є» Грютцнера, а весільним дарунком для Геббельса Гітлер вибрав «Вічний медовий місяць» Шпіцвеґа.

— Мабуть, у фюрера справді чудова колекція. Враховуючи хоча б музейний потенціал країн, які підкорила Німеччина.

— Ви про Польщу?

— Ну чому тільки про Польщу? А Голландія, Бельгія? Голландські живописці — це ж класика світового мистецтва!

Гофман похитав головою, зробив ковток вина:

— Фюрер ніколи не бере нічого з музеїв. Річ у тім, що Гітлер проводить чітку межу між тими картинами, які здобував у приватному порядку, в основному в мюнхенських і берлінських торговців живописом або на аукціонах. І тими, які були конфісковані в ході кампанії з «охорони» предметів, що належали євреям, або вивезеними з інших країн. Останні він навідріз відмовлявся приймати у свою приватну колекцію.

— Важко в це повірити! — Гущенко й собі ковтнув вина. Вино з м’яким сиром створювало справді чудову смакову гаму. — Хіба може поціновувач живопису примусити себе відмовитися від шедеврів, написаних, наприклад, голландцями?

— Але це так. Гітлер передовсім фюрер, а вже потім поціновувач. Для того, щоб розуміти фюрера, слід враховувати моральний бік справи. Ось Альфред Розенберг вирішив, що зробить Гітлерові величезну приємність, презентувавши йому дві надзвичайно коштовних картини: одна з них — знаменитий «Астроном» Вермера з галереї Ротшильда, а інша — не менш відома «Мадам Помпадур» Буші. І що з цього вийшло?

Коли дворецький передав йому ці дві картини, Гітлер сказав, що їм немає ціни, але був, однак, надзвичайно незадоволений. «Скажіть Розенбергу, що я не звик одержувати подібні подарунки. Ці картини повинні перебувати в галереї, і їхня доля буде вирішена, коли закінчиться війна!» Він відіслав полотна в галерею Лінца.

«Ну, звісно, не в музей же, з якого їх викрав Розенберг», — подумав Гущенко.

— Гітлер вважає, що мистецтво повинно займати виняткове місце в житті рейху, — продовжував Гофман. — Художникам потрібно дати всі можливості для розвитку таланту — зрозуміло, тим з них, хто розділяє здорові й визнані академічні принципи. Але фюрер так само твердо має намір вести нещадну війну з дегенератами.

— Хто саме визначає, де проходить межа між здоровим і дегенеративним? — поцікавився Гущенко, вкотре пригублюючи з бокала.

— В ідеалі це має визначати народ, для якого мистецтво існує. І саме тут, чесно кажучи, є проблема. Доктор Геббельс, якому фюрер довірив керувати імперською палатою образотворчого мистецтва, довів усе до абсурду! Він дав указівку президентові академії Адольфові Циглеру вилучити з німецьких галерей усі картини, неприйнятні для націонал-соціалістичного режиму, і збирався їх спалити!

Коли я почув про цю божевільну ідею, то відразу кинувся в рейхсканцелярію. Мені легко вдалося переконати фюрера в тому, що таке варварське знищення картин — величезна дурість. Гер Гітлер відразу викликав Геббельса і при мені наказав йому призначити комісію для розгляду питання. До неї ввійшли торговці творами мистецтва і відомі діячі культури. Я одержав від фюрера вказівку відвідувати засідання комісії. І стати там його очима і вухами. Запевняю вас, гер Гущенко, поки я там буду, жодна картина не буде знищена. Найбільше, на що може сподіватися Геббельс, — ті картини, які ним будуть категорично не сприйняті, ми продамо в музеї інших країн.

Гофман розлив залишки вина з пляшки:

— За вашу майбутню книгу, гер Гущенко!

Вони випили, і погляд Гущенка знову впав на велике фото гарненької білявки за спиною Гофмана: Єва, Єва Браун, треба запам’ятати це ім’я.

Того ж вечора доповідь агентів про зустріч Гущенка і Генріха Гофмана лягла на стіл Шелленбергу і Мюллеру. А ще за годину, враховуючи неординарність ситуації і появу на сцені давнього особистого друга фюрера, Гейдріхові. Гейдріх, на ходу вислухавши Шелленберга, запропонував супроводжувати його у салон Кіті, куди він їхав з інспекцією.