Станіслав Стеценко - Війни художників

— Старовинна німецька пісенька.

— Говорять, що повій у Німеччині відправляють до концтаборів, — зауважує Лілія, кидаючи промовистий погляд на «розпусну» баронесу. Та ігнорує сказане.

— А що тут дивного? — запитує Клейст, не зрозумівши натяку.

— Дивно те, що людину, якій нічим прогодувати рідних, відправляють до концтабору за торгівлю тілом, — говорить Гущенко.

— Ось цього не потрібно говорити, пане Гущенко! Ви не плутайте Німеччину із Францією. У Німеччині, щоб нормально існувати, жінка має безліч можливостей — отримати освіту можна безкоштовно. Не хочеш учитися — є курси. Можна стати офіціанткою або продавчинею. Нарешті, піти працювати підсобницею на будівництво — весь рейх у будівельних риштуваннях. У нас немає безробіття! Але, щоб нормально жити, треба працювати. Набагато простіше лінуватися і заробляти на життя, нічого не створюючи. Цей порок ми і лікуємо працею в концтаборах, — твердо говорить Клейст. — А в СРСР хіба не так, гер Гущенко?

— В СРСР немає проституції.

— До речі, анекдот на цю тему, — говорить Лені. — Про бабусю короля Пруссії Фрідріха Великого.

— Обережно, Лені, Фрідріх — улюбленець фюрера! — зауважує Клейст. — Вас оголосять ворогом нації, і ви таки потрапите в гестапо, а звідти у концтабір.

— Ворогом нації? Мене? Я прочитала цей анекдот у спогадах самого короля Фрідріха, — гмукнула баронеса.

— Ну, то інша справа, — проти особистих спогадів Фрідріха — улюбленця фюрера, Клейст, звісно, нічого не має.

— Так ось. Бабуся Фрідріха Великого сказала барону Тіле: «Ніколи не зрозумію, як жінка може погодитися на близькість із чоловіком за якісь матеріальні блага». «Навіть якщо ці блага вимірюються сумою у двадцять тисяч талерів?» — запитав барон. «Звичайно. Навіть якщо вони вимірюються сумою у тридцять чи п’ятдесят тисяч», — гордо відповіла королева. «А якщо мова піде про оце чудове намисто із перлів?» — запитав барон. «Ні слова більше, бароне!» — вигукнула королева, відома своєю надзвичайною любов’ю до коштовностей, до перлів — зокрема.

4 травня 1940 року, 17 год. 20 хв.

Берлін

Гущенко вкотре проклинає той день, коли погодився працювати на Контору. Так, він тоді був молодий і дурний. Замість розуму в голові була романтика. Тож тепер, замість того, щоб роздивлятися вітрини чи гарненьких німкень, має оглядати чоловіків: чи ті, бува, за ним не стежать. Правда, гестапо для стеження може пристосувати і жінку. Хоча ймовірність цього, звісно, менша.

Він сидить біля вікна у ресторані «Zur letzten Instanz» і слухає, як весняний дощ барабанить у скло. Ресторан розташований неподалік від готелю на вулиці Вайзенштрасе, 14. У перекладі назва ресторану означає «До останньої інстанції». Говорять, раніше неподалік була будівля суду і тут зустрічалися прокурори, адвокати, нотаріуси. Люди загалом не бідні, але й Гущенко може собі дозволити іноді заходити в подібні місця і замовляти популярне тут пиво «Берлінер вайс» — «Берлінське біле».

Гущенко знову озирнувся навколо, але нікого підозрілого не помітив. Тоді що ж його непокоїть? За ці останні тижні — спочатку в Москві, а тепер і в Берліні, у нього з’явилося і міцнішало з кожним днем відчуття небезпеки. Ніби на нього, як на зайця, полює одразу кілька мисливців. Що у нього в активі? Невиконане завдання зустрітися з Кузелею. Легкий флірт з баронесою з її ініціативи. Складні стосунки з Лілією, яка таємно від нього зустрічається з працівником посольства, а значить — з великою долею ймовірності, шпигує за ним. Шпигує і намагається встановити близькі стосунки. До речі, за багатьма ознаками і баронеса, схоже, не проти з ним зблизитися. Що треба Лілії, він може здогадуватися. А чого хоче баронеса?

Сьогодні в ресторані готелю черговий день без м’яса, а оскільки риби теж немає, то на сніданок тільки кисляк з двома маленькими булочками. Утім, офіціант порадив йому піти в «Zur letzten Instanz». Мовляв, там завжди є все. Хоч і дорожче.

І ось він тут. Але й тут риби немає. Але є картопля з консервованими овочами. Всі продукти — для армії, для перемоги. Ну й несмачна страва війна!

Сьогодні Гущенко знову зустрічається з Клейстом, Лені та Лілією. На думку Гущенка, стосунки їхньої четвірки стають аж занадто близькими, а значить, обтяжливими. І особисто для нього, і для його місії тут, у Берліні. Він воліє мати більше часу, вільного від цієї компанії. Але, на жаль, не завжди можеш чинити, як хочеш.

Сьогодні Клейст запрошує всіх на каву і, що найдивовижніше у цьому запрошенні, на каву з цукерками. Звісно, до кави і цукерок передбачена чимала доза шнапсу. На тому, щоб була Лілія, наполіг Клейст. Гагаріна ніхто нікуди не запрошує. Але він від того небагато втрачає — вже котрий день п’є по черзі з усіма художниками — учасниками виставки.