Станіслав Стеценко - Війни художників

Клейст скривив рот і холодно подивився на неї.

— Геносе Зігфрід, дотримуйтеся субординації! Адже я і досі впевнений, що саме я ваш шеф, а не навпаки!

Утім, Гущенкові теж здається, що у Клейста до Лілії виникла якась особлива симпатія, але він, на відміну від баронеси, тримає свої здогади при собі.

— О, вибачте, шеф, — говорить баронеса. Але тон не змінила'. Було помітно, що ситуація її тішить. — Мабуть, справді сказала щось зайве — чогось настрій сьогодні кепський.

— То слідкуйте за своєю мовою, чорт забирай! Очі у вас червоні, мабуть, знову провели ніч за рулеткою у «Трьох слонах» і програли купу грошей? Як на мене, ви живете не за статками. Це може викликати до вас небажану увагу відповідних служб. А якщо до вас, то й до мене, що не дуже тішить.

— Я іноді й виграю! До того ж у гарної жінки можуть бути сторонні доходи, — парирує геносе баронеса. — Кожна красива жінка у цьому світі є утриманкою. Якщо не чоловіка, то коханця. Значно гірше сіреньким особам, таким, як ваша подружка, гер Гущенко.

— Пані Гофман, власне, мені не подружка. І я, здається, вам говорив, що одружений, — зауважив Гущенко, кинувши невдоволений погляд у бік баронеси. Дурні натяки баронеси його дратують. Тим більше кому-кому, а йому точно відомо, що між ним і Лілею нічого немає.

— Одне іншому не заважає! Геносе Клейст теж одружений.

— І що? — вже зацікавлено запитав Гущенко, глянувши на Клейста.

Той, зауваживши цей погляд, скривився і відвернувся. Буркнув:

— Я — розлучений. Не зважайте, гер Гущенко. У Лені сьогодні нестримний потік свідомості. То як щодо вашої… гм… колеги?

— Ми можемо зараз зайти до неї в номер. І ви самі передасте запрошення. А яка програма?

— Пропоную ненадовго поїхати за місто, — пояснює Клейст. — До речі, я вчора був на кордоні Німеччини і Франції. І ви знаєте, гер Гущенко, то була унікальна можливість побачити рай перед апокаліпсисом! Кордон проходить по Рейну. З обох боків залізниця. Абсолютно мирна обстановка. На протилежному боці армія французів. На нашому боці бродять наші солдати. Вони відверто нудьгують. Таємно від командирів п’ють шнапс і бігають до селянок. Французи взагалі розвели у таборі вогнище і щось смажать. По Рейну, як і раніше, продовжується судноплавство — просто ідилія. Важко повірити, що всі ці люди можуть кинути один на одного тонни свинцю. Так що, вважайте, що це запрошення до раю перед апокаліпсисом. Поки все ще не вибухнуло, можемо спробувати насолодитися природою.

— Будемо насолоджуватися природою, — додає Лені. — І товариством. Я товариством гер Нікола, а гер Клейст — фройляйн Лілії. Можемо десь і заночувати. Так само попарно.

Баронеса дзвінко сміється, Гущенко стенає плечима, а Клейст робить вигляд, що її не чує, однак помітно, що він ледь не кипить від такої безцеремонності своєї секретарки.

На «опелі» Клейста вони поїхали за місто у напрямку Одеру. Стояла чудова, майже літня погода. Вулицями поверталися після занять школярі. Клейст був за кермом, поруч Лілія. Гущенко з баронесою — позаду. Лені і Лілія не спілкуються між собою, якщо не брати до уваги привітання крізь зуби. На відміну від баронеси, яка постійно щось жваво лепече, Лілія похмуро мовчить.

«Які вони різні! — подумав Гущенко. — І зовні, і за характером. Баронеса ледь не вдвічі товща, одягається зі смаком. Навряд чи вона одягла б щось те, що носить Лілія. Реготуха, посмішка не сходить з обличчя. Намагається виглядати щирою. Ось помітна відмінність: Лілія іноді поводиться щиро, іноді ні. А баронеса тільки робить вигляд, що поводиться щиро».

— Нарешті діти пішли до школи, — сказав Клейст, киваючи у вікно.

— А раніше не ходили? — поцікавився Гущенко.

— Через проблеми з обігрівом шкіл і харчуванням занять не було. Здається, ще із січня.

Кілька разів автомобіль зупиняли поліцейські, але відразу козиряли — документи Клейста швидко відкривали скрізь «зелену вулицю».

— У чому справа, гер Клейст? Чому стільки перевірок? Поліцейські шукають англійських диверсантів? — поцікавився Гущенко.

— Від сьогодні повністю заборонено рух приватних автомобілів і половини таксі. Навіть тих таксі, які використовуються не у приватних справах. Армії потрібен бензин. І ще потрібно багато чого: завтра за наказом Германа Ґерінга із церков будуть зняті на переплавку всі дзвони.

— О, в СРСР вже щось подібне було, — відзначив історичні паралелі Гущенко.

— Так, я про це читала. У Росії говорять, що релігія — опіум для народу, — з виглядом знавця зауважує Лені.