Станіслав Стеценко - Війни художників

— Як ви гадаєте, чи вірогідний військовий конфлікт із німцями? — Сталін зупинився і знову подивився в очі генералу. Цього разу той відвів погляд. Відповів:

— Конфлікт може бути, товаришу Сталін. Поки німці не розв’яжуть війну з англо-французькими військами, треба бути напоготові. Впевнений, що Даладьє і Чемберлен дали б багато, аби Гітлер повернув на схід. Ми уклали пакт з німцями й утерли їм носа. Але ситуація на арені війни така, що треба бути готовими до найгіршого.

«Вважає себе аналітиком і стратегом. Ох і непростий цей Жуков, — Сталін похитав головою. — Але кадри Ворошилова, як не крути, треба швидко міняти. Бо можна втратити все». Запитав:

— Товаришу Жуков, а ви готові йти на жертви за ідеали Леніна?

— Готовий віддати життя за ідеали Леніна—Сталіна.

Сталін посміхнувся у вуса: «ідеали Леніна—Сталіна». Цього разу відповідь генерала його цілком влаштовувала.

— Ну, як там дружина художника? — ніби між іншим запитав Берія Саркісова, сідаючи на заднє сидіння свого ЗІСа.

Кинув поглядом у бік водія. Скло між водієм і салоном було підняте.

— Живе дуже замкнуто, ні з ким не спілкується, товаришу нарком, — відрапортував Саркісов. — Накажете доставити?

— Ні, сьогодні ще ні. Сьогодні — Жемчужина, — на губах Берії з’явилася дурнувата посмішка.

Коли автомобіль Лаврентія Берії, а за ним і автомобіль охорони загальмували перед акуратним будинком на березі Москви-ріки, там уже стояв новісінький Mercedes-Benz 540К Молотової-Жемчужиної. Берія пробіг повз нього, кинувши поглядом на розкішний автомобіль з білою шкіряною оббивкою салону. Здивовано гмукнув. Злетів мармуровими сходами й, подавши знак зупинитися охороні, затарабанив у двері.

Перл Карповська була в душі. Вона ще не знала, що Наді Тузової немає серед живих і чекала її з хвилини на хвилину — про зустріч вони домовилися тиждень тому. Їхні зустрічі з Тузовою були більш невинні, ніж про це думав Лаврентій Берія. Загалом усе обмежувалося поцілунками й обіймами. Але ці незвичні й заборонені стосунки хвилювали обох. Таким чином Перл знімала статеву напругу, що не під силу було зробити її чоловіку.

Про таке заборонене кохання Перл вичитала у книзі француза Леона Тома, купленій нею під час офіційного візиту чоловіка до Франції. Вона розповіла про прочитане подрузі Надьці Тузовій, і якось вони, випивши чимало нового популярного вина «Советское шампанское», вирішили, що час і їм стати трішки француженками.

Перл стояла під пружними струменями води. Теплі струмені пестили великі груди, міцну спину, стікали по животу і м’язистих ногах. Вона обхопила руками груди, залишившись задоволеною їхньою пружністю, торкнула соски, які, ніби чекаючи цього дотику, відразу напружилися.

І вона не втрималася. Ліва рука ковзнула вниз до внутрішньої поверхні стегон. Одну ногу вона зігнула в коліні й поставила на бордюр. Рука швидко знайшла потрібну крихітну кнопку в проміжності, яка від цього дотику відразу напружилася. Пальці почали рухатися. Швидше, швидше. Вона нарешті охнула й розслабилася.

І лише потім почула стукіт у двері.

Берія тим часом помітив кнопку дзвінка на стіні біля дверей і зі злістю щосили натиснув її. Тієї ж миті за дверима пролунав гавкіт собаки і жіночий голос, що намагався собаку заспокоїти. Двері відчинилися, і на порозі з’явилася Перл Карповська — Поліна Жемчужина-Молотова. Вона здивовано втупилася поглядом у Берію і щільно запнула халат, явно накинутий на мокре голе тіло. Волосся у неї було вологим, на підборідді тремтіла прозора крапля. Було очевидно, що вона щойно вийшла з душу.

Берія з цікавістю розглядав Перл й обстановку у передпокої — шкіряний диван, крісла, журнальний стіл. Килим вів у другу кімнату через двері у вигляді арки.

— Коли радянський народ, напівголодний, затягнувши паски, будує соціалізм під мудрим керівництвом товариша Сталіна, деякі кандидати у члени ЦК ведуть досить розкішний спосіб життя, — сказав посміхаючись.

— Що тобі треба? — запитала-відрізала вона. Дивилася ніби крізь нього. Наче його тут не було. Дружина Молотова не терпіла Берію і ніколи цього не приховувала. — Про розкішний спосіб — ти маєш на увазі себе?

— Може, я увійду? — з нахабною посмішкою запитав він. — Якось не дуже зручно спілкуватися на порозі. Я ж ніби не остання людина в уряді.

Перл подумала і зробила крок назад:

— Заходь. Тільки за поріг і ні кроку далі!

Берія переступив поріг, ще раз окинув поглядом передпокій: