Станіслав Стеценко - Війни художників

Гущенко силоміць бере Лілію під руку і, незважаючи на трохи награні протести на кшталт: «Не торкайтеся мене, я не дозволяю вам до себе торкатися!», заводить у кафе готелю, що знаходиться в кінці коридору. І так само, майже силоміць, примушує сісти за найближчий столик.

За сусіднім столом сиділо четверо офіцерів-есесівців, що, схоже, теж живуть у готелі. Стіл заставлений батареєю пивних кухлів.

— Сідайте! Лаятись можна і сидячи. Ну, а що я, на ваш погляд, мав думати? Я чудово володію німецькою й французькою. Вас нав’язують мені чи то секретарем, чи то перекладачем, чи то одночасно і тим, й іншим, — тихо, щоб есесівці не звернули увагу на іноземну мову і не почали прислухатися, говорить Гущенко. — Вашу кандидатуру зі мною не узгодили, про неї я дізнався в останній день. Що я маю про це думати, хай йому біс?

Кельнеру, який підбіг, він замовив дві порції ерзац-кави і два тістечка, сподіваючись, що трохи солодкого вгамує гнів Лілії.

— Ви тупий і жорстокий тип! — вона мне в кулаці серветку і жбурляє її в Гущенка.

Серветка поцілила йому в груди і впала на підлогу. Він нахилився, підняв її і поклав на стіл.

— Слухайте, неввічливо постійно називати мене тупим, коли я, здається, дуже логічно пояснив хід своїх думок. І до того ж пригощаю вас чудовими тістечками, витрачаючи свої карткові гроші.

— Ідіть до дідька!

Вона схопилася так рвучко, що стілець аж завищав, і вибігла за двері.

«Ти надумав собі чорт знає що про цю дівчину. Агент НКВС… Побережи свої мізки і не напружуй їх так, а то ще схопиш інфаркт міокарда, хай тобі біс», — подумки наказав собі Гущенко.

Кельнер поставив перед Гущенком дві чашки ерзац-кави і два тістечка.

3 травня 1940 року

Берлін

Сьогодні нетиповий день. Лілія не заходить, не дістає розмовами і не намагається нав’язати йому неформальне спілкування на нейтральній території. Гущенко вийшов у коридор і пішов до ресторану, аби замовити чай. Коридорний встає і вітає його: «Хайль Гітлер, гер Гущенко!» Він ввічливо відповів коридорному помахом руки. І зіштовхнувся з Лілією, яка саме виходила з ресторану.

— Отакої, ви, знана любителька трапези в компанії, сьогодні снідали на самоті, — з награним здивуванням вигукнув він. — І чомусь не запросили із собою колег.

— Варто спочатку привітатися, — холодно' відповіла Лілія, явно не сприймаючи жарт. — Це по-перше, а по-друге, не ваша справа, з ким я снідаю.

— Вибачте, Ліліє, просто не звик бачити вас на самоті, — Гущенко розвів руками.

— Я сьогодні не маю часу на дурні теревені, — вона зробила рух, немов збиралася йти.

— А які ж такі справи у моєї офіційно призначеної перекладачки і секретарки? — Гущенко пильно подивився на Лілію. — Як на мене, у робочі години вона має бути у розпорядженні керівника делегації Гущенка «ем», «пе»!

Вона знітилася. Сказала:

— Чи бачите, гер Гущенко «ем», «пе»… Я сьогодні хочу побути на самоті, — вона випнула вперед підборіддя. І традиційно почервоніла.

— Отакої! Щось не схоже на вас. До речі, зробіть ласку, звертайтесь до мене, не «гер Гущенко», а як звертаються у нас в країні — геносе Гущенко.

— Ідіть до дідька, геносе Гущенко! Що вам від мене треба? У мене жіночі дні, і я себе погано почуваю. Ви ж одружений! То маєте знати, що це означає! — Лілія грюкнула дверима і зникла в коридорі.

Отакої! Вперше образилась? Бо ж раніше її образа тривала не більше кількох хвилин. Так, дуже цікаво. Гущенка гризе черв’як підозри. Не захотіла розмовляти, поснідала дуже рано. Можливо, квапиться кудись? Куди?

Гущенку самому смішно від своєї підозріливості. Але, усупереч здоровому глузду, він повертається до номера, швиденько перевдягається і виходить з готелю. Переходить дорогу і сідає біля вікна у невеличкій кав’ярні. З його місця чудово видно вихід з готелю. Він замовляє ерзац-каву і збирається її випити й повернутися в готель. Тому що все ще не вірить у свої підозри. Але, на диво, його очікування дуже швидко винагороджується, а підозри справджуються. Лілія виходить з готелю, роззирається навколо і йде у протилежний від центру бік. Дуже цікаво, що може бути потрібно жінці, яка зовсім не знає Берліна, на його околицях, нехай навіть і в жіночі дні?

Гущенко одним ковтком випиває чашку ерзацу. Кидає гроші на стіл і швидко йде слідом, намагаючись триматись поблизу будинків. На кожному перехресті Лілія досить відверто озирається, немов сповіщаючи — агов, усі, дивіться, я перевіряю, чи немає за мною «хвоста». На вулиці велелюдно, і вона навряд чи здатна помітити Гущенка.