Станіслав Стеценко - Війни художників

Гущенко вирішує, що для гарантованого примирення слід перевести розмову на щось інше:

— Гарна мелодія.

З патефона лунає популярна пісенька Норберта Шульца «Lili Marleen» — «Лілі Марлен».

З популярної німецької пісні

кінця 30-х — початку 40-х років

«Лілі Марлен»

— Мелодія гарна. Але жодного разу не бачила, щоб у цьому місті хтось танцював, — із жалем зауважила Лілія.

— Ваш настрій так швидко змінюється — від невдоволення до бажання потанцювати? — здивувався Гущенко.

— Ні, я не збираюся танцювати, просто цікавлюся — чому?

Гущенко кличе кельнера і запитує, у чому тут справа. Кельнер строго, але ввічливо пояснює панам іноземцям, що танцювати в громадських місцях у всій Німеччині суворо заборонено. За порушення заборони можна потрапити у поліцію, а то і в гестапо. Звідки він дізнався, що вони іноземці? Ні, не за вимовою. Просто всі німці знають про заборону танців, а вони ні.

«Так ось чому відвідувачі лише п’ють ерзац-каву чи пиво, а сцена, де, очевидно, колись був оркестр, і невеликий подіум, по якому ковзали тисячі ніг, — порожні. Ось так міг би провалитися закинутий у Німеччину розвідник-нелегал. Варто лише піти потанцювати, — подумав Гущенко. — Варто піти потанцювати, і кельнер покличе поліцейського з вулиці. Поліцейський перевірить документи. І якщо здадуть нерви, не встигнеш оком моргнути, як опинишся в підвалах гестапо».

Лілія, здається, нарешті вгамувалася. Вона п’є пиво, і її губи торкає ледь помітна посмішка. На щоках грає рум’янець. Те, що Гущенко швидко кинувся шукати відповідь на запитання, яке цікавило Лілію, вона розцінює, як вибачення і навіть капітуляцію.

— Бачите, ви можете бути уважним до жінки. Коли захочете… — кокетливо говорить вона і кидає на Гущенка довгий і чуттєвий погляд.

Каву швидко випито, і вони ще встигають у кіно. Фільм про кохання молодого націонал-соціаліста — члена «Напота» (націонал-політичного табору — привілейованого закладу для молодих націонал-соціалістів) і байдужої до політики дівчини-робітниці. Робітниця, врешті-решт, стала затятою націонал-соціалісткою і вийшла заміж за члена «Напота».

Гущенко подумки відзначив, що подібний фільм легко уявити у будь-якому з московських кінотеатрів, якщо поміняти «Напот» на ВЛКСМ.

Ну а далі, на знак повного примирення, Гущенко вирішив все ж показати Лілії щось красиве. Вони сіли в двоповерховий автобус і доїхали до «Фуенктурму» — височенної ажурної радіощогли, неподалік від розкішного парку з алеями і скульптурами. Користуючись теплою погодою, між літніми кав’ярнями і крихітними озерами гуляло чимало берлінців. «Фуенктурм» приємно вразив Лілію. Вони гуляли близько години, розглядаючи німців і філософствуючи на теми війни і миру, потім вийшли на Шарлоттенбурзьке шосе і спробували спіймати таксі.

Але не проїхали вони й ста метрів, як їх зупинив поліцейський. У шоломі з орлом і пістолетом на боці. Він почав вимагати, щоб пан із дамою вийшли, адже таксі можуть користуватися лише члени НСДАП або люди з довідкою, що вони їдуть у державних справах. Але Гущенко швидко пояснив, що вони члени радянської делегації і їхній дружній візит можна прирівняти до державної справи.

Поліцай, зрозумівши, що має справу з іноземцями, та ще й із дружньої держави, козирнув і відпустив їх. А водій дорогою розповів, що рейхсфюрер Гіммлер з учорашнього дня примусив поліцейських контролювати, аби ніхто в Берліні не користувався таксі для приватних поїздок, адже пальне потрібне для армії. Крім того, тепер поліцейські, а не власники ресторанів і кафе контролювали, щоб відвідувачі не танцювали і щоб усі розважальні заклади, які через заборону більшості розваг стали просто пивницями, зачинялися не пізніше першої години ночі.

Таксі було маленьке, і їхні ноги й руки виявилися щільно притиснутими. Гущенкові здалося, що він відчуває жар яскравої дами навіть через тканину одягу. Що відчуває дама — невідомо. Бо вона з абсолютно незворушним виглядом визирає у вікно.

22 квітня 1940 року, 11 год. 25 хв.

Берлін

Сьогодні Клейст влаштував для радянської делегації відвідини фабрики у передмісті Берліна. Як пізніше дізнався Гущенко, працівникам Імперського міністерства іноземних справ, що були кураторами іноземних делегацій, рекомендували проводити подібні екскурсії для демонстрації успіхів німецького націонал-соціалізму.