Станіслав Стеценко - Війни художників

— Що відбувається у світі? Поки ми були в дорозі, не мали жодної інформації. Німецькі газети годують людей новинами по чайній ложці.

— Що розповісти… — явно неохоче відповів Кобулов настирливому відвідувачу. Розвів руками: — Німці вражають мене своїми успіхами. Добре, що ми з ними нині союзники. Але поговоріть про це краще з Козирєвим.

Щойно Гущенко вийшов, Кобулов викликав до себе радника посольства Никифорова. Під прикриттям посади радника посольства працював помічник Кобулова — кадровий розвідник і офіцер НКВС.

— Зараз до Козирєва зайде художник Гущенко. Запам’ятаєш його і станеш на два місяці його тінню. З ким зустрічається, де буває, коли йде з готелю і коли повертається, будеш доповідати мені особисто.

— Ви мерзотник! — вигукнула Лілія, спопеляючи Миколу Гущенка поглядом.

Він прореагував досить мляво:

— О, я очікував саме цього слова! Чомусь був упевнений, що ви почнете зі слова «мерзотник». Може, я екстрасенс і читаю думки? Цікаво, що буде далі? Спробую відгадати.

— Мерзотник, — повторила вона трохи тихіше й опустила очі. — А ще — підлий брехун.

— О, підлого брехуна я не передбачав! Значить, все-таки, читаючи думки, ще трохи помиляюся. Треба потренуватися. До речі, не репетуйте так, — попросив він. — Як говорять у дешевих мелодрамах. Я зараз усе поясню. Годину чекав у посольстві! Потім півгодини спілкувався з Кобуловим і ще півгодини з радником посла Козирєвим. Що мав робити?

— Мене не цікавлять ваші ідіотські виправдовування! — вона демонстративно відвернулася. — Не ці-кав-лять!

— Як на мене, виправдовування мої досить-таки розумні. І я навіть не виправдовуюся, я говорю вам, як насправді все відбувалося, — Гущенко примирливо взяв її за плече.

— Виправдовуєтесь, — вередливо зауважила Лілія. Повела плечем, скинувши його руку. — До мене тут уже чіпляються всі кому не ліньки! Спочатку — Гагарін, ледве здихалася його. П’яна сволота! Дістав мене своїми домаганнями! Потім підійшов іще якийсь… Я не могла зрозуміти, що від мене хочуть! З переляку з голови вилетіли всі потрібні слова! Може, думають, що якщо я стою біля входу в готель, то я продажна дівка?

— Не вигадуйте, Ліліє, продажна любов у Німеччині заборонена. Швидше за все, вони намагалися просто пофліртувати з гарненькою фройляйн. Хоча, своїм барвистим одягом ви схиляєте чоловіків до легковажних думок.

— Слухайте, Гущенко, ви хочете сказати, що я схожа на повію? — майже вигукнула Лілія, в її очах спалахнули блискавки, кулачки стиснулися, демонструючи готовність до бою.

— Ліліє, боже збав, ви схожі на гарну жінку, з якою кожен чоловік хоче пофліртувати, — переконливо заперечив Гущенко. — Скажу більше: я згораю від ревнощів і хочу зараз же тим нахабам набити пики.

— Нічого не маю проти! — вигукнула вона, змахнувши кулачком у нього перед носом. — Чоловіки можуть побитися за увагу жінки! Але, впевнена, що ви на це не здатні. Лицемір!

Гущенко пропускає цю шпильку повз вуха. Озирається навколо. За їхньою сваркою уважно спостерігає поліцейський на протилежному боці вулиці.

— Ну от, ми вже починаємо привертати увагу. Давайте кудись зайдемо. Ось хоч у той ресторанчик. Я страшенно зголоднів у цьому посольстві.

Він бере Лілію під руку, але вона її висмикує, продовжуючи демонструвати образу.

— Якщо ви не згодні, то я зараз піду, — Гущенко переходить від умовлянь до м’яких погроз і ще раз бере даму за лікоть.

Цього разу вона скоряється і слухняно плентається поряд. Але, здається, ледь не плаче від злості й образи. Вони переходять вулицю. І саме вчасно, щоб розминутися із взводом штурмовиків, які йдуть, карбуючи крок і співаючи. Три десятки горлянок волають:

— Що це за пісня? — вже примирливо запитує Лілія, всідаючись за столик кафе і діловито гортаючи меню. — Я за вчорашній день чула її, здається, разів сто. І по радіо, і на вулиці.

— Наскільки мені відомо, то гімн німецького націонал-соціалізму. Словом, партійний гімн, — Гущенко вкотре дивується крутим змінам настрою цієї дивної дами. Від образи не залишилося і сліду. На обличчі посмішка. Феномен! Ця жінка — якась психологічна хамелеонка!

На вулиці сьогодні досить холодно, і Лілія одягнена в плащ. Вона розстібає його, і він бачить ніжно-блакитну блузку з рюшами. Відзначає, що жінка щодня міняє вбрання. Цікаво, яка заробітна платня у секретарки Герасимова? Чи вона має додаткові джерела доходів?