Станіслав Стеценко - Війни художників

— Партійний гімн? Як у нас «Інтернаціонал»? — не дивлячись на Гущенка, запитує Лілія, продовжуючи гортати меню.

— Просто в яблучко! Саме так. Як у нас «Інтернаціонал».

— І про що там ідеться? — вона підводить погляд і далі так звабливо опускає вії, що стає зрозуміло — Лілія відверто фліртує.

— Ліліє, вкотре нагадую: ви ж викладач німецької, хай йому біс, більше того, Герасимов говорив, що ви їдете, аби перекладати мені, — здивовано зауважує Гущенко. — Намагайтеся вслухатися в мову. Підручники одне, а практика у вас дуже шкутильгає.

— Але вони так горлали, що годі було розрізнити слова! — виправдовується Лілія.

— Гаразд, я спробую відтворити, — Гущенко хвилину ворушить губами і нарешті перекладає:

— продекламував він. — Або щось подібне. Пісня називається «Хорст Вессель».

— А хто це, Хорст Вессель? — продовжує бомбардувати його запитаннями Лілія, паралельно вивчаючи меню.

— Хорст Вессель був штурмовиком, якого вбили. Він і став одним із символів націонал-соціалізму, — терпляче пояснює Гущенко. Він добре знав цю історію. В той час, коли він жив у Парижі, її переказувала вся французька преса.

— «Ротфронтівська куля», це що мається на увазі?

— Куля комуніста, гадаю.

Очі в Лілії лізуть на лоба:

— Куля комуніста? Жах! Немає на них НКВС!

— У Німеччині замість НКВС — гестапо. Гестапо — «GeheimeStaatspolizei», «таємна державна поліція».

— А його справді вбив комуніст? — продовжує допит Лілія.

— Кого?

— Цього Весселя.

— Долі Хорста Весселя не співчувайте! Коли я жив у Франції, то ця історія була на слуху. Я читав у газеті, що Вессель і якийсь комуніст просто не поділили коханку. До того ж — повію. Комуніст був колишнім коханцем, а націонал-соціаліст — його наступником. Як кажуть, справа житейська. Звичайний любовний трикутник: повія — комуніст — націонал-соціаліст. Але доктор Геббельс зробив з нациста мученика. Якби все сталося в СРСР, мучеником був би комуніст, а Вессель — підлим убивцею.

— Боже, яка проза! Гущенко, вкотре переконуюсь, ви — цинік.

— Не проза, а звичайна пропаганда. А я не цинік, а реаліст. Героїв дуже мало, мерзотників — набагато більше. Героїв завжди не вистачає. Тому їх доводиться вигадувати. Особисто я впевнений, що героїв просто не існує. Всі вони — вигадка.

— Цинік! Страшенний цинік! З вами небезпечно мати справу. «Посперечалися через повію…» Ви, мабуть, вважаєте ледь не всіх жінок повіями?

— Ні, неправда. Але ось у Парижі був популярним анекдот: «Гід проводить екскурсію і говорить: «Ось бачите — Ейфелева башта — Ля тур Ейфель, зліва і справа — повії, далі Тріумфальна арка — Л’арк де тріомф, зліва і справа — повії, ще далі — собор Паризької Богоматері — Нотр-дам де Парі, зліва і справа повії». Екскурсант запитує: «А є в Парижі порядні жінки?» Гід відповідає: «Звичайно, але вони дуже дорого коштують».

— Цинік, — повторює Лілія і, так ні на чому й не зупинившись, гучно ляскаючи, закриває меню.

— До речі, у вас косметика на щоках. Якщо хочете, то зайдіть у вбиральню.

Лілія блискає очима (яка жінка дозволить, щоб її споглядали з розмазаною по щоках косметикою) і зникає за дверима дамської кімнати.

Гущенко стенає плечима і замовляє кельнеру те, що можна замовити без карток. Це якесь блюдо з макаронів і дві чашки ерзац-кави.

Лілія повернулася швидко. Може, боїться, щоб він знову не зник?

Тепер вона досить гарна. Набагато краща за всіх жінок, що сидять у кав’ярні. Гущенко відзначив, що в Берліні узагалі дуже мало красивих жінок. Не те що в Москві чи Києві. Не кажучи вже про Париж чи Ригу. Але вираз обличчя у неї, як і раніше, досить кислий.

— Розповідайте, що знову не так? — запитує він.

— А ви не здогадуєтеся? Я вже пояснила — я вас чекала, до мене чіплялися… — вона засовалася на стільці, озирнулася, виглядаючи кельнера.

— Я, здається, все пояснив і вибачився. Просто не врахував неквапливості посольських чиновників. Але чому вони чіпляються саме до вас? Адже на вулиці чимало жінок… Як ви гадаєте?

— Знову брудні натяки на мій вигляд? — у голосі Лілії з’являються сталеві нотки.

— Зовсім ні, — тон Гущенка примирливий. Він уже давно викинув білий прапор і не хоче продовжувати сварку. — Просто хочу зрозуміти, в чому тут справа.

— Я не знаю. Вам, чоловікам, видніше, до кого чіплятися.