Ахмед Рушди - Золотий дім

Саме так вона й зробила. Дала драла. Тепер вона в Америці, у місті Нью-Йорку, а також, час від часу, у Флориді; нею страшенно захоплюються, і вона заробляє гроші, виконуючи роботу красуні. Багато чоловіків жадає її, але вона не шукає собі просто чоловіка. Вона бажає собі покровителя. Царя.

Перед нами Василіса. Вона володіє чарівною лялькою. Коли в дитинстві лиха мачуха послала тодішню Василісу до дому Баби Яги, що їла дітей і мешкала в дрімучому-предрімучому лісі, саме чарівна лялька допомогла їй порятуватися, щоб вона могла розпочати пошуки свого царя. Так у казці говориться. Але дехто розповідає її інакше, стверджуючи, що Баба Яга таки з’їла Василісу, зжерла її, як і всіх інших, і після того до бридкої старої відьми перейшла вся краса молодої дівчини — так, що ззовні вона зробилася вилитою Василісою Прекрасною, хоч усередині залишилася зубатою Бабою Ягою.

Перед нами Василіса в Маямі. Тепер вона блондинка. Ось-ось вона зустріне свого царя.

Узимку 2010 року, за кілька днів до Різдва, наполохані загрозливими прогнозами погоди четверо Ґолденів у супроводі пані Метуші й пані Патяк, двох довірених асистенток Нерона, а також мене вилетіли на південь на борту чогось, чого я не вмів назвати, поки Апу не сказав, що серед постійних користувачів воно називається ПРЛ, і таким чином ми врятувалися від величезної снігової бурі. Згодом у місті, яке ми залишили позаду, всі нарікатимуть на повільну роботу снігоочисних машин і з’являться підозри, що це сповільнення умисне і є виявом протесту проти урізання бюджету мером Блумберґом. У Центральному парку випало пів метра снігу, в деяких районах Нью-Джерсі майже метр, і навіть у Маямі то був найхолодніший грудень в історії, хоч це лише означало шістнадцять градусів тепла, середня температура, що не так уже й холодно. Старий винайняв кілька апартаментів у великій резиденції на приватному острові недалеко від Маямі-Біч, і більшість часу ми не страждали від холоду. Петі острів сподобався: єдиним місцем, яке поєднувало його з материком, був поромний причал, і на цю зачаровану землю зась було ступити комусь сторонньому, хіба що за нього замовив слівце хтось із мешканців. Павичі, як із пташиного, так і з людського роду, гордовито проходжалися, не боячись, що за ними спостерігає якесь свавільне око. Багатії відкривали свої коліна й свої таємниці, і ніхто ніколи не пробовкався. Тож Петя зумів переконати себе, що острів — це замкнений простір, і його страх перед перебуванням надворі з гарчанням відступив у тінь.

— О, так ти теж не знаєш, що таке ПРЛ? Приватний реактивний літак, мій дорогенький. Нема за що.

Саме Апу — товариський Апу, а не мій насуплений ровесник Д — запросив мене полетіти разом із ними, а мати сказала мені «Лети», хоч це й означало, що я проведу свята поза домом, «розважся трохи, чом би й ні?». Тоді я не знав, що більше ніколи не зможу привітати вигадане малятко Ісуса чи зустріти справжній Новий рік разом із батьками. Я не міг здогадатися, що трапиться, але все одно відчуваю гірку скруху.

Апу перебував у своїй стихії, базікаючи з багато представленим на острові вінегретом російських мільярдерів і підбиваючи їхніх дружин позувати йому для портретів, бажано не надто обтяженими одягом. Я тюпав за ним услід, наче вірний пес. Дружини мільйонерів не помічали моєї присутності. Це мене влаштовувало: невидимість була станом, до якого я звик і якому в більшості випадків віддавав перевагу.

А Д Ґолден — той узяв із собою Рію, і обоє занурилися одне в одного з головою й трималися здебільшого осторонь. Обслуга обслуговувала, супровід супроводжував, пані Метуші метушилася, її молодша напарниця пані Патяк патякала — і відпочинок Ґолденів минав досить гладко. Я, їхній приручений Тентен, теж був цілком задоволений. А в новорічний вечір на острові влаштували заможну вечірку для його заможних мешканців — звичні коштовні феєрверки, омари найвищого сорту й танці, що вимагають неабияких зусиль, і Нерон Ґолден оголосив свій намір вийти на танцмайданчик.

Старий, як я виявив, був танцюрист хоч куди.

— Бачив би ти його кілька років тому, коли він святкував сімдесятиріччя, — сказав мені Апу. — Усі кралечки вишикувалися до нього в чергу, а він їх усіх перевальсував, перетангував, переполькав, переджайвив, понахиляв і покружляв. Парні танці — це тобі не дискотечне дриґання, гойдання й підстрибування, як у наші звироднілі часи.

Тепер, коли мені вже відомі їхні сімейні таємниці, я можу уявити старого на великій надморській терасі сімейної резиденції у кварталі Валкешвар, намалювати в своїй уяві щасливих красунь із бомбейської еліти в його обіймах. Тим часом, як його затюкана безпарна дружина — яку й далі зватиму Поппеєю-Сабіною, віддаючи данину юліансько-клавдіанським смакам їхньої сім’ї, — несхвально, але мовчки спостерігала за ними з заднього плану. Тепер він був старший, мав уже сімдесят чотири, але не втратив ані майстерності, ані почуття рівноваги. Молоді жінки знову чекали, що їх понахиляють і покружляють. Однією з них була Василіса Арсеньєва, яка запозичила собі життєвий девіз в Ісуса Христа, Євангеліє від святого Матвія, розділ четвертий, вірш дев’ятнадцятий. «Ідіть за Мною, Я зроблю вас ловцями людей!» Час вона розрахувала ідеально. Коли вибило Новий рік, настала північ, або ж відьомська пора, вона закинула свій фатальний гачок. І від моменту, коли пішла з ним до танцю, більше нікому це не світило. Вона була його кінцевою зупинкою.