Ахмед Рушди - Золотий дім

Першого ж дня, коли він її зустрів — одягнена в білу блузку й чорну пряму спідницю, вона курила французьку цигарку без фільтра на тротуарі під Музеєм ідентичності, — він зрозумів, що нема чого намагатися втримати від неї таємниці, бо вона могла читати його думки так чітко, мовби в нього на чолі біг рухомий рядок новинних сюжетів.

— Айві сказала, що нам треба зустрітися, — почав він. — Я подумав, що це дурна ідея.

— То чому ж ти тоді прийшов? — запитала вона, відвернувши голову вбік зі знудженим виглядом.

— Я хотів тебе побачити і побачити, чи захочу тебе побачити, — відповів він.

Її це зацікавило, але, схоже, лиш незначно.

— Айві розповіла мені, що твоя сім’я опинилася в якомусь вигнанні, про яке ти не хочеш говорити, — сказала вона. Її очі були широкі, як море. — Але тепер, коли ти тут стоїш, я бачу, що ти, мабуть, сам опинився у вигнанні з самого себе, можливо, з першого дня твого життя.

Він насупився, явно роздратований.

— А це ти звідки знаєш? — різко запитав він. — Ти музейна кураторка чи шаманка?

— Існує особливий різновид печалі, — відповіла вона, затягуючись «Ґолуазом», схожа на Анну Каріну в «Безтямному П’єро», — що вказує на відчуження людини від власної ідентичності.

— Ця сучасна зацикленість на ідентичності викликає огиду, — заявив він, мабуть, занадто категорично. — Це спосіб завужувати нас настільки, що ми стаємо одне для одного чужинцями. Ти читала Артура Шлезінґера? Він виступає проти закріплення маргіналізації через утвердження відмінностей.

Він мав на собі тренч і федору, бо літо надходило, але ще не настало, ніби жінка, що вабить фальшивими обіцянками кохання.

— Так ми якраз і є чужинцями, всі до одного, — ледь помітне знизування плечей і натяк на презирливу гримасу. — Питання в тому, щоб трохи точніше визначити типи чужинців, які ми собі обираємо. І звичайно, я читала цього старого мертвого білого гетеросексуала. Тобі варто поцікавитися працею Співак про стратегічний есенціалізм.

— Не хочеш зайти кудись на віскі? — запитав він, і його запитання звучало ще трохи роздратовано, а вона й далі трактувала його як когось трохи недалекого, кому потрібна була мудра допомога. Її панчохи мали чорні шви, що бігли вздовж литок.

— Не тепер, — відповіла вона. — Тепер ти маєш зайти всередину й дізнатися про новий світ.

— А як щодо потім?

— Потім теж ні.

Вони провели ту ніч разом у її квартирі на Другій авеню. Стільки всього треба було обговорити, що в них не дійшло до сексу — перехваленого, як він заявив. Вона не сперечалася, тільки подумки це відзначила. Уранці він виходив на вулицю, аби принести їй круасани, каву, віскі, цигарки й недільні газети. Ключі лежали на столику з червоного дерева у передпокої, такій собі скриньці на ніжках — не антикваріат, але непогана підробка. Д підняв кришку й побачив на маленькій червоній шовковій подушечці револьвер — кольт із перламутровим руків’ям, цілком можливо, що теж непогана підробка. Він узяв зброю, крутнув барабан, приклав дуло собі до скроні. Пізніше він говорив, що не натискав спуску, але вона спостерігала за ним через відчинені двері спальні й почула клацання курка, що вдарив у порожню комірку.

— Знайшов ключі, — сказав він. — Піду візьму щось поснідати.

— Не розлий нічого, — гукнула вона йому вслід. — Бракувало мені ще болота на килимі.

Рія — так її звали. Ще зовсім дівчина. Старша від нього лише на три чи чотири роки, вона вже обіймала керівну посаду в музеї, а крім того, іноді вечорами наспівувала любовні пісні на Орчад-стріт і створювала власну незалежну колекцію одягу з чорного шовку й старих мережив, часто здобленого рослинними мотивами з парчі в орієнтальному, китайському та індійському стилі. Вона мала наполовину індійське, а наполовину шведсько-американське походження, і її довге скандинавське прізвище, Захаріассен, було занадто складне у вимові для американського рота, тож подібно до того, як він був Д Ґолденом, її знали як Рію З.

Від абетки починаються всі наші таємниці.

«Увійди і дізнайся про новий світ». Біля парку Бовлінґ-Ґрін був музей, присвячений корінним американцям, на Малбері-стріт — американцям італійського походження, у Порт-Вашингтоні — американцям польського походження, крім того, були два єврейські музеї, на Верхньому й Нижньому Мангеттені, і це все, незаперечно, також були музеї, пов’язані з ідентичністю, але МІ — Музей ідентичності — поставив на щось більше: його харизматичний куратор, Орландо Волф, націлився на ідентичність як таку, на цю нову потужну силу в світі, що своєю могутністю не поступалася вже жодній теології чи ідеології; культурна ідентичність і релігійна ідентичність, національна, племінна, сектантська й сімейна — це було ціле мультидисциплінарне поле, що стрімко розширювалося; а наріжним каменем Музею ідентичності було питання ідентичності власного Я, починаючи від біологічного Я й виходячи далеко за його рамки. Статева ідентичність, роздроблена, як ніколи раніше в історії людства, породжувала цілком нову термінологію, що намагалася зафіксувати її нові видозміни.