Ахмед Рушди - Золотий дім

Його раніше входження в сім’ю не було легким. Стосунки з єдинокровними братами з самого початку були кепські. Усе своє дитинство він почувався виключеним. Брати кликали його Мауглі й жартома вили на місяць. Його мати-вовчиця була якоюсь хвойдою з джунглів; їхня була римською матір’ю-вовчицею. (Здається, на цьому етапі вони постановили бути Ромулом і Ремом, хоч пізніше в розмові зі мною Апу це заперечив чи радше припустив, що ця ідея народилася в голові Д, а не в його власній.) Поки Д ще вчився говорити, вони вже оволоділи латиною та грекою і вживали ці таємні мови, аби не допустити його до своїх розмов. Обидва пізніше це також заперечували, хоч і визнавали, що обставини, за яких він потрапив у сім’ю, а ще різниця у віці, спричинили серйозні складнощі, проблеми відданості й природної прив’язаності. Тепер, ставши юнаком, Д Ґолден у товаристві братів метався між запобігливістю та гнівом. Було очевидно, що він мав потребу любити й бути любленим; у ньому ховалася хвиля почуття, котрій потрібно було когось накрити, і він сподівався, що зустрічна хвиля накриє також його. Не зустрічаючи такої пристрасної взаємності, він шаленів, лаявся і замикався в собі. Коли сім’я Ґолденів переїхала до Золотого дому, йому було двадцять два. Іноді він здавався занадто мудрим як на свої літа. Іноді ж поводився, немов чотирирічна дитина.

У дитинстві, коли він набирався сміливості запитати батька й прибрану матір про жінку, що дала йому життя, батько просто розводив руками й виходив із кімнати. А мачуха спалахувала гнівом.

— Облиш уже! — закричала вона одного доленосного дня. — Та жінка не має жодного значення. Вона десь подалася, захворіла й померла.

Як це було для нього — бути Мауглі, народженим жінкою без жодного значення, так жорстоко відкинутою його батьком, що померла в кромішній пітьмі однією з мільярдів смертей забутих бідняків? Пізніше, коли змова мовчання була порушена, я почув від Апу одну приголомшливу історію. Був колись період, коли стосунки старого з їхньою матір’ю не складалися. Він горлав на неї, вона огризалася. Я аж випростався й нашорошив вуха, бо ось уперше за всю історію моїх розмов із Ґолденами та безлика, безіменна жінка, Неронова дружина — нещаслива роль ще з античних часів — вийшла на сцену й відкрила рот; а що Нерон, як оповідалося в цій історії, горлав і дерся на неї, вона не залишилася в боргу. Це не був той Нерон, якого я знав, який тримав свій могутній бойовий дух під контролем, випускаючи його лише у формі самозакоханої пихатості.

Як би там не було: після цього вибуху сім’я розбилася на два табори. Старші хлопці стали на бік матері, але Діоніс Ґолден твердо тримав сторону батька, переконуючи патріарха, що його дружина, мати Петі й Апу, нездатна вести домашнє господарство. Нерон викликав жінку й наказав їй здати ключі; деякий час після цього саме Д давав вказівки, замовляв продукти й вирішував, яку їжу готувати в кухнях. Це було публічне приниження, зганьблення. Її почуття власної гідності було тісно пов’язане з тим залізним кільцем, тим чарівним О діаметром вісім сантиметрів, з якого звисало зо два десятки ключів, великих і малих, ключів до комори, до підвальних сейфів, набитих злитками золота й іншими потаємними скарбами багатіїв, та до різноманітних секретних щілин по всьому будинку, де вона переховувала те, що лиш їй самій було відомо: старі любовні листи, шлюбні коштовності, стародавні шалі. Це був символ її домашньої влади, і разом із ключами на ньому кріпилися її гордощі й самоповага. Вона була повелителькою замків, а без цієї ролі ставала ніким. Через два тижні після того, як чоловік звелів їй віддати в’язку ключів, відсторонена господиня дому спробувала накласти на себе руки. У хід пішли пігулки, Апу й Петя знайшли її простертою біля підніжжя мармурових сходів, приїхала швидка допомога. Вона вчепилася Апу в зап’ясток, і рятівники зі швидкої сказали: поїдьте за нами, дуже важливо, що вона так тримається за вас, вона тримається за життя.

Усередині швидкої двоє парамедиків грали ролі доброго й злого поліціянтів. — Тупа суко, всю сім’ю поставила на вуха, ти думаєш, нам нема що робити, у нас серйозні справи, справжні поранення, невідкладні випадки, а не якісь там самогубства, треба було тебе лишити там здихати. — Але ж і бідолашка, не кричи так на неї, їй і без того зле, все гаразд, дорогенька, ми подбаємо про тебе, все буде добре, нема лиха без добра. — Яке в біса лихо, ти бачив, скільки в неї того добра, подивись, який палац, які багатства, ці люди на нас дивляться, як на свою власність. — Дорогенька, не звертай на нього уваги, такий у нього характер, ми тут для того, щоб про тебе подбати, тепер ти в надійних руках. Вона намагалася видушити з себе якісь слова, але Апу не міг розібрати, що саме. Він розумів, що вони роблять — вони намагалися не дати їй провалитися в безтяму, а потім, після зондування шлунку, за яким йому довелося спостерігати, оскільки її долоня намертво вчепилася за його зап’ясток, коли вона опритомніла в лікарняному ліжку, то сказала: синку, єдине, що я хотіла тебе попросити там у швидкій, щоб ти заїхав тій сволоті в носа.