Ахмед Рушди - Золотий дім

Він прийняв те, що вона сказала, перестав боятися і дивився отак на хвилі, поки вона не запросила братів до дому на вечерю.

Він знову став велемовним собою в теплому жовтому світлі її кухні, наминаючи курку з манго і каррі, солодкість якої воювала на його піднебінні з домішаними до неї берберськими прянощами. Але поки він розводився про своє захоплення світом відеоігор, пересипаючи відгуки про найновіші ігри декламацією річкової поезії під впливом картини блискучої річки, її увага розсіялася. Ніч видовжувалася, сценарій візиту пішов коту під хвіст, а Юба Туур відчула, як усередині в ній наростає щось несподіване — зрада. Як це так, що ти досі не одружився, запитала вона Петі. Такий чоловік, як ти, це ж просто знахідка. Але в ту мить, коли вона це промовила, її очі перескочили на Апу. А той сидів собі тихо, як миша , як сам розповідав мені пізніше, і нічого не робив , але згодом Петя звинуватив його в тому, що він бурмотів; ти щось белькотів там собі під ніс, покидьку ти такий, ти приворожив її , тоді як сам Петя намагався відповісти Юбі, плутаючись у словах: колись давно, так, хтось був, але відтоді чекання, чекання на емоційний імператив, а вона, звертаючись до нього, але дивлячись на його брата: Ну а тепер, знайшов ти вже свій моральний імператив, кокетливо, але втупивши очі в Апу, а той щось бурмотів, як стверджував Петя, хоча переді мною завжди заперечував, ніби щось бурмотів.

Я знаю, що ти зробив, шкура продажна, верещатиме згодом Петя, певно, ти їй ще щось у їжу підсипав, через спеції нічого не було чути, якийсь гидотний порошок із курячих тельбухів від тої твоєї відьми з Ґрінпойнта, і бурмотів, що ти там казав, вроки, вроки якісь.

А Апу з непроникним лицем, підсипаючи жару: А де ж нашого татуся синочок? А що ж із два плюс два чотири? Чотири плюс чотири вісім? Я нічого не зробив. Нічого.

Ти трахнув її, застогнав Петя.

Ну, що ж, правда. Я це зробив. Вибачай.

Може, це все відбулося трохи інакше. Мене там не було. Цілком могло бути так, що зазвичай велемовний Петя провів цілий вечір, прикусивши язика, занімівши від кохання, а жвавий і практичний Апу монополізував усю розмову, а разом із нею й жінку. Могло бути, що вона, Юба, яка повсюдно вважалася елегантною, вихованою жінкою, рідко здатною на авантюри, у цьому випадку на власний подив піддалася раптовій хіті до не того брата — колеги-митця, нової зірки, дамського догідника, заворожувача. Рушійні сили жадання незнані навіть для жадущих, жажденних і жаданих. Безчестю віддаю / Я дух шляхетний на догоду плоті [16] Цитується у пер. Дмитра Паламарчука. , Ейвонський бард, сонет 151. Отож, не знаючи повної картини, чому і для чого, ми завдаємо моральних ударів тим, кого кохаємо.

Темний будинок. Рипливі дошки підлоги. Рухи. Нема потреби переповідати банальної мелодрами, що відбулася. Уранці провина на обличчях обох винуватців, що впадає в око, мов газетні заголовки. Великий, масивний Петя, пружний Апу з поголеною головою, між ними жінка, ніби грозова хмара. Нема чого пояснювати, каже вона. Так вийшло. Думаю, вам обом треба піти.

І потім Петя, в’язень власного страху перед світом, тремтів від приниженої, безпілотної люті на задньому сидінні найнятої братом автівки із затемненими вікнами, цілі три години тихого жаху на зворотному шляху до міста. У такі хвилини думки можуть звернутися до вбивства.

Через вісімнадцять років після народження Апу старий вступив у позашлюбні стосунки й не був досить обережний, що призвело до вагітності, якої він вирішив не переривати, адже, на його думку, вирішувати мав завжди саме він. Мати була якоюсь незаможною жінкою, чия ідентичність залишилася невідомою (секретарка? повія?), і в обмін на певне фінансове відшкодування відмовилася від сина, переданого на виховання батькові, виїхала з міста і зникла з історії свого малюка. Отож, подібно до бога Діоніса, дитина народилася двічі: уперше з материнського лона, а вдруге — у світ свого батька. Бог Діоніс завжди був відступником, богом воскресіння й прибуття, «богом, що приходить». Крім того, він був андрогінним, «чоловічо-жіночим». Те, що наймолодший із дітей Нерона Ґолдена у грі в античне перейменування обрав собі саме цей псевдонім, говорить про те, що він знав щось про себе раніше, ніж дізнався, якщо можна так висловитися. Хоча тоді він пояснював свій вибір передовсім тим, що Діоніс пройшов усю Індію вздовж і впоперек, і міфічна гора Ніса, де він народився, насправді могла бути розташована на субконтиненті; а по-друге, тим, що він був божеством чуттєвої насолоди, не лише Діонісом, але й, у його римському втіленні, Вакхом, богом вина, безладу й екстазу, а це все — ствердив Діоніс Ґолден — звучало заманливо. Утім, невдовзі він заявив, що воліє, аби його не кликали повним божественним ім’ям, і задовольнився простим, майже анонімним однолітерним прізвиськом «Д».