Ахмед Рушди - Золотий дім

— Бог помер, і ідентичність заповнює вакуум, — звернулася Рія до Д перед дверима до гендерної зони, і в очах її блищав запал справжнього адепта, — але виявляється, що боги з самого початку затирали різниці між статями.

Її чорне волосся було підстрижене коротко, біля самої голови.

— Прикольна стрижка, — сказав він.

Вони стояли серед глечиків, печатей і кам’яних статуй з Аккаду, Ассирії й Вавилону.

— Плутарх пише, що Велика Мати була міжстатевим божеством — у ній були присутні обидві статі, ще не розділені.

Якби він найняв старий кабріолет — червоно-білий, із плавниками, вони могли б податися в подорож, може, навіть через усю Америку.

— Ти бачила Тихий океан? — запитав він. — Мабуть, це розчаровує, як і все інше.

Вони йшли далі. У музеї стояв морок, який розривали, наче вигуки в монастирі, яскраво освітлені експонати.

— Оці експонати з кам’яного віку могли бути трансгендерними жрицями, — мовила Рія. — Тобі варто придивитися уважно. Для цисгендерних людей це так само важливо, як для спільноти чоловікожінок.

Це слово повернуло його в дитинство; зненацька він знову вивчав латину, затято напруживши увагу, аби здолати владу братів, які виключали його з розмови, вживаючи таємничої мови римлян.

— Прийменники, які вимагають знахідного відмінка, — мовив він. — Ante, apud, ad, adversus / circum, circa, citra, cis. / Contra, erga, extra, infra. Неважливо. Цизальпійська й Трансальпійська Галлія. Ясно. Тепер Альпи розділяють статі.

— Я не люблю того слова, — сказала вона.

— Якого?

— Стать.

Ага.

— Хай там що, а Бог не помер, — зауважив він. — Принаймні не в Америці.

Чоловікожінки означало чоловіків, що відчувають себе жінками, жінкочоловіки — навпаки. Тепер вона засипала його термінами: гендерфлюїдний, бігендерний, агендерний, транс із зірочкою — транс* , різниця між жінкою й жіночністю, гендерний нонконформізм, гендерквір, небінарний, а ще запозичене з культури корінних американців дводушшя . Служителями фригійської богині Кібели були чоловікожінки, що звалися ґаллами. В африканській залі чоловікожінки окуле і жінкочоловіки аґуле з племені Луґбара, транссексуальні амазонки з Абомея, королева Хатшепсут у чоловічому вбранні й із накладною бородою. В азійській залі він зупинився перед кам’яною фігурою Ардганарішвари, бога-напівжінки.

— З острова Слона, — сказав він і тут же затулив уста долонею. — Ти цього не чула, — звернувся він до Рії з непідробною люттю.

— Я ще хотіла показати тобі костюми фаньчуань із китайської опери, де чоловіки грали жінок, — сказала вона, — але, певно, тобі на сьогодні вистачить.

— Мені треба вже йти, — промовив він.

— Тепер я не відмовлюся від віскі, — відповіла вона.

За сніданком наступного дня, хрумаючи в білій постелі круасан, із цигаркою й черговою склянкою віскі в руці, вона тихо промуркотала:

— Я знаю країну, якої ти не хочеш називати, і знаю назву міста, про яке не хочеш говорити.

Вона вишептала обидві назви йому на вухо.

— Мені здається, я тебе кохаю, — сказав він. — Але хочу знати, навіщо тобі той пістолет у столику в передпокої.

— Щоб застрелити тих, кому здається, що мене кохають, — відповіла вона. — А може, і себе теж, але я ще не вирішила.

— Не говори моєму батькові, що ти знаєш, — попередив він, — інакше тобі, мабуть, не доведеться приймати цього рішення.

Я заплющую очі й прокручую в уяві фільм. Відкриваю очі й записую його. Тоді знову заплющую очі.

А ось перед нами Василіса, молода росіянка. Вона приголомшлива. Можна навіть сказати, що вона незрівнянна. У неї довге темне волосся. Тіло в неї також довге й виняткове: вона бігає марафони, а ще вона чудова гімнастка, що спеціалізується на вправах зі стрічкою. Вона каже, що в юності ледве не потрапила до російської олімпійської збірної. Зараз їй двадцять вісім. Юною вона була у п’ятнадцять. Її повне ім’я Василіса Арсеньєва. Вона походить із Сибіру і стверджує, що її предком був не хто інший, як великий дослідник Володимир Арсеньєв, який написав чимало книжок про цей регіон, у тому числі екранізовану Куросавою «Дерсу Узала», але ця генеалогічна лінія не підтверджена, оскільки Василіса, як ми переконаємося, геніальна брехунка, що досконало освоїла мистецтво обману. Вона каже, що виросла в лісовій пущі, в безмежній тайзі, що вкриває більшу частину Сибіру, і що її родина належить до племені нанайців, чоловіки якого промишляють полюванням і ловами звірів або як проводирі. Вона народилася в рік московської літньої Олімпіади, а коли виростала, її кумиркою була славетна гімнастка Неллі Кім, напівкореянка й напівтатарка. Шістдесят п’ять країн, включаючи Сполучені Штати, збойкотували ту московську олімпіаду, але вона в лісовій глушині була далеко від політики, хоча у віці дев’яти років таки довідалася про падіння Берлінської стіни. Вона зраділа, бо почала вже дивитися деякі часописи й хотіла виїхати до Америки, де б її обожнювали, і слати родині додому американські долари.