Ахмед Рушди - Золотий дім

ПЕТЯ

(повторює засоромлено, сумно підстрибуючи під дощем)

Це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає, це ніколи не минає…

Дощ переходить у зливу. Вода на лінзі камери. Перехід у біле тло.

Перед нами найкраща подруга Василіси і її персональна фітнес-тренерка, а звати її, скажімо, Маша. Маша невеличка, менша від Василіси, але дуже сильна, вона лесбійка і, як же інакше, блондинка. Маша хоче стати кіноакторкою. Коли Нерон Ґолден дізнається про це, то каже:

— Дорогенька, для таких амбіцій розміри в тебе якраз такі, як треба, але ти не на тому узбережжі.

Старий продовжив своє перебування на острові, разом із ним залишається сім’я і його свита, але в питанні проживання все перетасувалося. Василіса разом зі своєю подругою й персональною фітнес-тренеркою переїжджає до апартаменту Нерона, а всі інші змушені розміститися в інших помешканнях. Ніхто особливо цьому не радий, окрім Нерона, Василіси й Маші. А в той вечір, коли дівчата поселяються в Нерона, він забирає їх на вечерю. На острові є чудові ресторани, але Неронові потрібен найкращий, і для цього він сідає до свого спортивного «бентлі», з Василісою поруч і згорнутою в клубочок Машею на задньому сидінні, і переправляється поромом до знаменитого італійського ресторану, де він замовляв вечерю, не з’їджену в ніч першого побачення. У знаменитому італійському ресторані збуджені жінки випивають занадто багато горілки; Нерон, котрий за кермом, утримується. До часу, коли всі троє повертаються на острів, жінки вже голосно регочуть і кокетують, що Нерона цілком влаштовує. Повернувшись до апартаменту, він і сам пропускає пару чарок. Але потім — несподіваний поворот подій. Персональна тренерка нахиляється до Василіси Прекрасної й цілує її в губи. А Василіса відповідає взаємністю. А потім у повній тиші жінки обіймаються, а Нерон Ґолден сидить приголомшений у кріслі й дивиться, без натяку на збудження, почуваючи себе пошитим у дурні, особливо тоді, коли вони обидві підводяться, не помічаючи його, вимикають світло у вітальні, мовби там зовсім не було господаря, прямують до його спальні — його спальні! — і зачиняють за собою двері.

Перше, що його розлютило, коли вони зникли — це недбалість, із якою вони вимкнули світло. У його домі! У його присутності! Так, ніби він був порожнім місцем! Він бачить себе ошуканим старцем, і тепер його гонор стає дибки й вимагає, щоб він знову став самим собою — владним чоловіком, фінансовим титаном, колишнім будівельним і сталевим магнатом, патріархом сім’ї, колосом у просторому дворі золотого дому, королем минулого й прийдешнього. Він підводиться з крісла, залишивши двох жінок у спальні робити, що їм заманеться, і статечно рушає до дверей апартаменту.

Біля дверей розташована невелика вбудована шафка на одяг, а в ній, на полиці над вішаками з пальтами, стоїть маленька шкіряна валізка. Старий завжди вірив у мінливість речей і знав: яким би твердим не здавався ґрунт під ногами, він може щомиті перетворитися на сипучий пісок і засмоктати всередину. Будь завжди напоготові. Він був готовий до великого переїзду з Бомбея до Нью-Йорка і готовий також до цього меншого від’їзду. Він знімає валізку з найнеобхіднішими речами, переконується, що ключі від інших апартаментів має, як і належить, у кишені штанів, і безшумно виходить. Він не гримає дверима. Він знає, що в сусідньому апартаменті, де спить Петя і маленьке гроно його помічниць, є невеличка незайнята кімната для прислуги. У цю мить Неронові не потрібно жодної розкоші. Все, що йому треба, це двері, які можна за собою зачинити, а за ними ліжко. Уранці він розбереться з усім, із чим треба розібратися, і тоді набереться сил. Його голова знову запанує над серцем. Він заходить до кімнатки для прислуги, скидає піджак, краватку й черевики і, махнувши рукою на решту, швидко засинає.

Він недооцінив її. Він неправильно оцінив і власну вразливість, і її рішучість. Під усією його могутністю ховається самотність, і вона чує цю самотність нюхом, як мисливський пес чує поранену здобич. Самотність — це слабкість, а перед нами Баба Яга в шкірі Василіси Прекрасної. Якщо захоче, може його зжерти. Може його зжерти цієї ж миті.

Ти не спиш? О, мій дорогий, мені так прикро. Мені так за себе соромно. Вибач, я напилася. Я завжди легко п’янію. Мені так прикро. Я завжди здогадувалася, що вона щось до мене має, але я цього не чекала. Я її відправила, ми ніколи її більше не побачимо, клянуся, вона зникла з мого життя, її вже не існує. Будь ласка, прости мене. Я кохаю тебе, будь ласка, прости мене цей один-єдиний раз — і тобі ніколи більше не доведеться мене прощати. Я загладжу свою провину, я знайду сотню способів, ти побачиш, я щодня робитиму все для того, щоб ти простив і забув. Я напилася й мені було трішки цікаво, мені навіть не подобаються жінки, я не по цьому, мені навіть не було приємно, насправді я просто відрубалася й заснула, а коли проснулася, то ясно, жахнулася, Господи, що я натворила, цей чоловік був до мене такий добрий, я прошу пробачення від щирого серця, я цілую твої ноги, я мию твої ноги своїми слізьми й витираю своїм волоссям, я навіть думала кілька секунд, що тебе це розпалить, яка дурість, це все через алкоголь, мені так прикро, коли я нап’юся, то можу зробитися трохи неконтрольованою, трохи дикою, і тому я більше ніколи не сп’янію, хіба що ти сам захочеш, тільки якщо ти захочеш, щоб я була трішки дикою й неконтрольованою в твоїх руках, тоді я з величезним задоволенням зроблю тобі таку приємність, прости мене, прийми мій сором і мої смиренні перепросини, де ти, дозволь мені прийти до тебе. Дозволь прийти тільки на мить і перепросити тебе в очі, а тоді, якщо ти проженеш мене, я піду, я це заслужила, я це знаю, але не проганяй мене без єдиного шансу сказати тобі в очі: прости мене, я вчинила погано, дуже погано, але я була п’яна, і прошу тебе подивитися, як я стану перед тобою вся в соромі, і, може, ти зважишся простити мене, побачити в мені саму любов саму вдячність саму любов, що стоїть перед тобою, може, заради цього ти мене впустиш, може, не зачиниш двері в мене перед носом, може, побачиш правду в моїх очах і пробачиш мене, а якщо ні, тоді я не маю жодних прав, я схилю голову й піду, і ти ніколи більше мене не побачиш, ніколи не побачиш мого голого сорому, ніколи не побачиш, як моє тіло тремтить і ридає перед тобою через цей сором, ти ніколи мене не побачиш, я більше ніколи не зможу тебе торкнутися, так багато всього, ніколи більше, так багато всього ніколи більше не трапиться, якщо накажеш мені піти, я піду, але може бути так, бо ти ж великий чоловік, що ти дозволиш мені лишитися, тільки великі люди вміють прощати, а це ж була дрібничка, помилка, дурість, і ти можеш це побачити й дозволити мені лишитися, але дозволь мені прийти, я прийду до тебе в цю секунду, така, як є, де б ти не був, якщо хочеш, щоб я уклякла гола в тебе під дверима, я це зроблю, я зроблю все, що хочеш, усе на світі, тільки дай мені прийти, де ти, дай мені прийти.