Ахмед Рушди - Золотий дім

— Все йде коту під хвіст, — зненацька оголосив Кінскі, й чашка затрусилася в його руці. — Гора зла вища за найвищий будинок, а зброя вся жива. Я чую, як Америка волає: де Бог? А Бог сповнений гніву, бо ти зійшла з його шляху. Ти, Америко! — тут, на диво, він вказав прямо на Нерона. — Ти відштовхнула Бога, й тепер він тебе карає.

— Я відштовхнув Бога, й тепер він мене карає, — повторив Нерон, і коли я кинув погляд у його бік, то побачив у його очах справжні сльози. Відвертий безбожник, що поринув у кризу, запросив цього торговця брехнями з перегарним віддихом до свого дому, і тепер убирав у себе його звихнуту есхатологію. Виїжджаєш на п’ять днів, подумалось мені, і поки повернешся, світ злітає з котушок.

— Нероне, — почав я, — цей чоловік… — та він перебив мене змахом руки.

— Я хочу послухати, — наполіг він. — Хочу вислухати це до кінця.

А отже, з Риму ми перенеслися до Греції, і чоловік, що прибрав собі ім’я останнього з дванадцяти Цезарів, тепер застряг у нью-йоркській версії «Царя Едіпа», відчайдушно потребуючи відповідей, із власною версією сліпого Тиресія, що пророкував катастрофу.

Кінскі розводився далі, але мене вже так знудило його блазнювання, що я відплив. Потім у дверях з’явилася Василіса й поклала цьому край.

— Годі, — звеліла вона, і її палець, спрямований на Кінскі, втихомирив і розгромив його. Мені уявилося, що цей палець випромінює фантастичний, палпатінівський розряд сили. Чашка з чаєм небезпечно задрижала в долонях безхатька, але він поставив її цілою й неушкодженою на стіл і нервово скочив на ноги.

— А може, парочку доларів? — запитав він, не втрачаючи нахабства. — Як же моя платня?

— Забирайся, — звеліла вона, — або ми викличемо поліцію, й вони потурбуються про твою платню.

Коли безхатько вийшов, Василіса повернулася до Нерона й звернулася до нього з тією ж владною ноткою а-ля сестра Ретчед у голосі, яку вона застосувала до Кінскі:

— Більше так не роби.

Ага, подумав я. Ми в зозулиному гнізді.

До цього часу я не слідкував у своїй історії за регулярними візитами Нерона Ґолдена до помешкання на Йорк-авеню, де він зустрічався зі своєю улюбленою повією, мадемуазель Лулу. Сам я ніколи в житті не був у борделі й ніколи не платив нікому за секс, що, певно, свідчить про моральну чистоту, але з іншого боку — про простацьку невинність, своєрідну неповноцінність історії мого чоловічого буття. Моя недосвідченість у цій сфері перешкоджає моїй уяві супроводжувати Нерона в його виправах угору якимись вузькими східцями, освітленими червоним світлом ламп, до якогось обкладеного подушками й напахненого будуару; я знав, що вони завжди були частиною його дорослого життя і що до знайомства з теперішньою дружиною він іноді сласно оповідав про свої походеньки найодіознішим членам свого покерного товариства, парочці привабливих стариганчиків, яких звали Карлгайнц і Джамболонья, а може, Карл-Отто і Джамбаттіста, точно не пригадаю — у будь-якому разі, були це німецький та італійський гульвіси з ультраконсервативними поглядами, Об’єднання осі за картярським столом у шкіряних піджаках і яскравих краватках, чиї жінки померли за загадкових обставин, залишивши їм усі свої статки. У питанні практичності взаємин із представницями племені дівчат за викликом вони були однодумцями: їх можна втулити між діловими зустрічами, немає потреби тримати в пам’яті їхні дні народження, і всіх їх можна кликати так само: мадемуазель Джіджі, мадемуазель Розпусниця, мадемуазель Пупсик чи мадемуазель Лулу. У будь-якому разі, імена, які подавали дівчата, були фальшивими. А ще — була це, формулюючи мовою маркетингу, їхня УТП, унікальна торговельна пропозиція — за певну платню вони могли зробити все, що заманеться, а потім тримати рот на замку. Покерними вечорами Нерон і обидва гульвіси, Карл-Фрідріх і Джансільвіо, вихвалялися сексуальними ескападами, на які намовили своїх пань легкої поведінки, розславляючи атлетичну силу, гімнастичну грацію й акробатичну гнучкість своїх повій-обраниць. Нерон був єдиним, хто розводився про розум своєї курви.

— Вона філософиня, — ствердив він. — Я до неї ходжу по мудрість.

На ці слова Карл-Теодор і Джамбеніто зайшлися реготом.

— І поїбатися! — проревли вони в один голос.

— І поїбатися теж, — погодився Нерон Ґолден. — Але філософія — додатковий плюс.

То розкажи нам, закричали вони, поділися з нами мудрістю своєї курви.

— Наприклад, — відповів Нерон Ґолден, — вона каже так: я дозволяю тобі купувати моє тіло, бо бачу, що ти не продав своєї душі.