Любко Дереш - Спустошення

Я слухав Карманова і з відчаєм зловив себе на думці, що його гіпнотична харизма все більше оволодіває мною і десь всередині я починаю схилятися до цієї гіпотези: так, усе добре, усе під контролем — ще трохи і Карманов візьме ситуацію в свої руки. Адже картини розпаду — це також частина процесу. Як у І-Цзин — є періоди розвитку, а є періоди деградації, але і ті, й інші складають велике У-вей — Велике діяння.

— Мій план, насправді, був натхненний тобою, — м’яко промовив Карманов. —Без тебе нічого не відбулося б. Ти допоміг мені прийняти, що я — це я. Я — Калкі-аватара. Я — друге пришестя Христа. Я — Махді мусульман, і я — Будда Майтрейя, останній Будда. Я — справдження пророцтв і сповнення віків. У всіх пророцтвах насправді йдеться тільки про мене, і я тепер не розумію, яким потрібно бути сліпим і нечутливим, щоб так довго не розуміти цього. Але тепер, нарешті, я зрозумів, що таке просвітлення. Це найпарадоксальніша штука у світі. Граничний парадокс, що сполучає мене і світ. І посередині — просвітлення, — Карманов ясно, погідливо усміхався і хитав головою, ніби сам не вірячи у власне щастя. — Корпорації, мережі — це все земні царства і ними нехай правлять земні царі. Я ж прийшов, щоб дати царство небесне. Ось що зможе допомогти нам, ось що зможе повести мільйони людей за нами. Потрібно наважитися стати Месією. Не бути ні пророком, ні технократом, ні олігархом — потрібно піти просто до людей і говорити кожному все, як є — будити людей, щоб вони просиналися і щоб йшли за нами. І тоді ми переможемо. Господь прийшов, Могило, і я нарешті зміг у собі це прийняти. От і все. От і вся моя промова, Могило.

Карманов, смиренно склавши руки, дивився на мене — повітряно, піднесено, натхненно. У цей момент я готовий був повірити йому. Я готовий був повірити, що все так і є, що він — справдження пророцтв і втілення Бога на землі, і що ми — пастухи світобудови, несемо нове знання, яке допоможе змінювати коридори реальності за власним бажанням, силою думки, яке допоможе привести людство до консцієнтальної мета-цивілізації, де кожна індивідуальна свідомість зможе творити власні світи, власні універсуми.

— Дімо... — я тихо промовив його ім’я і втупив погляд у стіл, у свої руки. — Мені здається, це ще завчасу, ще зарано... Вони ще не готові. Це надто... надто неординарно... Можливо, ми виберемо плавнішу стратегію інформування?

Я казав ці слова, втупивши очі, коли ж я наважився подивитися на Карманова, той усміхався. І усмішка його була гіркою.

— Я знав, що ти це скажеш, Могило. Не питай, звідки. Нехай це буде просто підтвердженням моїх слів. Я знав, що мій шлях не буде легким. У просторі існував сценарій того, щоб завоювати світ за двадцять вісім днів. І щойно ти його відкинув. Дякую тобі. Ти штовхаєш мене до пошуку нових варіантів. Я знаю, що ти мені бажаєш тільки блага, тому що ти — найвідкритіша мені частинка мене. Зараз я читаю твої думки, як розгорнуту книгу, Могило. Мені сумно бачити в твоєму серці недовіру. Та я приймаю тебе таким, який ти є, бо твоя недовіра теж працює на нас. Ти мій друг, і я послухаюся тебе. Я відкладу початок своєї війни рівно на дві години. І я почну не з нашої дискусії — я зроблю це, як і хотів раніше — на обіді. Я поговорю про все, що відбулося, з нашими бізнес-інвесторами. Я спеціально обрав саме їх для нашої трапези — це буде щось на зразок Таємного бізнес-ланчу. Їх буде рівно дванадцять. Я хочу, щоб вони стали моїми апостолами. Ти — мій предтеча, Могило. Ти — мій учитель і друг, Могило. І ти щойно убив найкороший шлях до просвітлення, і я приймаю це. Це означає, що ми переходимо до наступного варіанту. Варіант-альфа закрився, переходимо до реальності альфа-штрих. Усі варіанти подій творяться просто тут, і треба бути вкрай обачним, які ми слова говоримо, тому що вони відсікають нам варіанти. Має значення думка, погляд, слово. Слова — живі. Слово — творить. Ти щойно сам переконався в цьому, Могило. Після нашого обіду вони всі стануть зовсім іншими людьми. І ми вже з ними понесемо благу вість людству.

Я мовчав, придавлений його словами.

— Багатьом буде важко це сприйняти, тому що це — питання віри, а віра — це найглибша форма самотності. Там, за межею пізнання, існує свобода... Я тобі хочу розказати своє видіння, Могило, може, ти мені його витлумачиш, як пророк Даниїл цареві Навуходоносорові... — на обличчі в Карманова з’явився дивний, дитячий вираз, наче він готовий от-от розплакатись, а може, розсміятись. Мимоволі я відсахнувся від цього виразу, від Карманова — мені здалося, що в цю мить він відчував одночасно нестерпну муку і найбільше блаженство.