Любко Дереш - Спустошення

— Поки не з’явився такий дивак, як Васік,— додав Федір. — І раптом виявилося, що серед сотень і тисяч тих, що приходили до Гурова, знайшлася лише одна щира людина, яка щиро хотіла зустріти Істину. І що зробиш, що цією щирою людиною виявився такий блазень, як Васік. Йому одному щось відкрилося. До нього Бог прийшов. Чому?

До сцени вже прийшли Гуров, Віктор і Мошковіц із перекладачем — за кілька хвилин у Віктора мала розпочатися доповідь зі візуальних мовах. Федір підійшов до їхньої компанії, намагаючись із темного обличчя Мошковіца вгадати, чим закінчилося їхнє зібрання. По мовчанню, що висіло в товаристві, він зробив висновок, що розмова пішла трохи не тим керунком. Тільки Віктор залишався незламним у своєму оптимізмі.

— Ай сэй, хи выл римембер зис тайм фор вери лонг, йес, мистер Мошковиц? — усміхався він. — Эмейзинг... как это... эмейзинг дискавери!

Містер Мошковіц, здається, не чув Вікторових слів, думаючи про щось своє.

— You start, Mr. Chizh, I need to write down some thoughts, — озвався він на Федорову репліку про те, що вже час починати. — I think, I’ll sit in a quiet place to work for a while.

Слова Мошковіца прозвучали двозначно, вселяючи відчуття що все, можливо значно гірше, ніж Федір міг сподіватися. Зважаючи на відсутність Слави, який мав би модерувати цю панель, він взяв мікрофон у власні руки, що раптом почали пітніти і дрібно труситися, і коротко представив Віктора:

— Пані й панове, вітаємо на першій дискусійній панелі нашого Форуму. Нашим доповідачем є Віктор Чиж, виконавчий директор компанії «Сома», — краєм ока він стежив, як Девід, нахилившись до перекладача, слухав його шепіт. Федора не полишало відчуття, що між ним і Девідом щось порушилося. — Віктор Чиж є одним із керівників експерименту з візуальних мов, що отримали високі оцінки у спеціалістів зі сфери ай-ті-технологій і штучного інтелекту, і вважаються дуже перспективним інструментом серед розробників постінформаційних технологій. Тема його доповіді — мови високої щільності і перспективи їх використання. Будь ласка, Вікторе, тобі слово.

Віктор піднявся і почав бадьоро розповідати про те, як із праць Налімова, картин Кандінського і роману Германа Гессе «Гра в бісер» народилася концепція візуальних мов. Федір з тривогою окинув поглядом зал, що був заповнений лише на третину — малу кількість відвідувачів можна було б пояснити ранньою годиною, якби ця дискусія не входила в обов’язкову програму їхніх іноземних гостей, яких автобус із «Хаятту» мав привезти ще сорок хвилин назад. «Це провал», — билося йому в голові. Це демонстративне ігнорування. Організований бойкот. Федір почав здогадуватися, що відбулося — чутка, поширена Айзеком, пішла гуляти поміж учасників Форуму, тож загальний скепсис до Лінгвошолома переважив здоровий глузд і підривав спроби розібратися в усьому на холодну голову. «Ти скоро?» — написав він Карманову у месенджері, втомившись видзвонювати Славу, чий телефон уперто знаходився поза зоною.

«Я в корку», — відповів той.

«Будь ласка, перекинь мені презентацію. Не матимемо часу її поміняти».

Карманов скинув файл з презентацією і текстовий документ до неї. Віктор Чиж розповідав далі про візуальні мови, обравши для цього вельми ефектний спосіб. На полотно екрану він спроектував зображення картини Едгарда Мунка «Попіл» — експресіоністського полота зі складним, неясним сюжетом і важкою атмосферою. Крок за кроком описуючи загальне враження людини, яка розглядає картину, він виводив усе нові, дедалі складніші візуальні ієрогліфи, демонструючи здатність цієї мови вхоплювати найхимерніші витіюватості сприйняття. Озирнувшись, Федір помітив у кінці майже порожньої аудиторії Мошковіца, який усамітнився з ноутбуком на колінах і був повністю поглинутий набиванням тексту.

Федір відкрив презентацію Карманова і відчув, як стало дибки волосся. «МЕСІЯ ПРИЙШОВ» — починалася вона епатажними словами, накладеними поверх картини Смірнова-Водкіна «Купання червоного коня». Далі йшли фотоколажі Будди з Лінгвошоломом на голові, репродукції картин Босха, Ван Ейка, Васнєцова й інших художників, які демонстрували тему судного дня, апокаліпсису і фінального протистояння добра і зла в різних культурах. Далі слідували якісь географічні карти з позначеннями опорних точок — серед них він упізнав карту Пущі Водиці, на якій був позначений будинок Карманова. Федір на секунду затримався на цьому слайді — на супутниковій фотографії Карманов, охоплюючи кілька попередньо позначених географічних точок, домалював примітивний силует гігантської багатокілометрової людини, наче взятої з пустелі Наска — так, що будинок Карманова припадав якраз на її тім’я, а місце конференції — на серце. Він приклав холодні, майже крижані долоні спершу до щік, потім до чола, а потім до очей, і, опинившись у цій рукотворній темряві, повторив собі: ні, ні, мені це сниться, це надто жахливо, щоб бути правдою.