Любко Дереш - Спустошення

Федір став скролити текст, надісланий Кармановим. «Бо сказано у святому писанні, що прийде Месія...», «Рішуче відділити тих, хто підтримує, від тих, хто не підтримує...», «...найефективніший спосіб привнести зміни, виходячи з усіх обставин».

«Федоре, терміново зайди на фейсбук», — прийшло йому повідомлення від Діани, менеджерки прес-центру. Він швидко зайшов на френдстрічку і став прокручувати її, поки не натрапив на свіжий допис від Девіда Мошковіца. Девід виклав фото Нетребіна, знайдене в інтернеті, з підписом — «So-called Terrorist No. 2 in Ukraine, Vladimir Netrebin, is filming our meeting with professor Gurov. Who the hell are all these people? The more I listen to them, the more questions I have».

Щойно він перечитав цю репліку, як сторінка Девіда оновилася, і на ній з’явився новий великий пост. Девід писав про те, якими дивними видалися йому психоінженери ще від початку. «Вони зовсім не схожі на книжкових хробаків, яких я звик бачити на конференціях концтаборів. У деяких чоловіків тут цілком вражаючі габарити, а у багатьох — поголені налисо голови». Що далі, то більше їхні дивацтва руйнували о́браз невинних любителів інтелектуальної екзотики. Врешті, Девід описав, як під час сьогоднішньої зустрічі представив себе Володя Нетребін. «Мій перекладач, побачивши цього сухорлявого чоловіка, весь затремтів і сказав: “Ви знаєте, хто перед нами? Це хтось на зразок терориста номер два в Україні”».

«Що робить ця людина на конференції з питань когнітивних технологій?» — резонно спитав сам у себе Мошковіц. Він сів за ґуґл вишукувати інформацію про Нетребіна і за допомогою онлайн-перекладача Девіду вдалося скласти уявлення про Володю. Підпал офісів політичних партій, напад на ізраїльський культурний центр, антисемітські висловлювання на форумах тощо. Та на цьому його допитливість не закінчилася, і Девід виклав кілька посилань на інтерв’ю і статті Гурова. Звідкілясь він підняв інформацію про те, що Гуров, окрім науки, займався також політичною діяльністю: у певний час він був пов’язаний із Євразійським молодіжним рухом, а перед цим входив до ультраконсервативної партії «Слов’янська народно-революційна армія», що ставила за мету об’єднати Росію, Україну, Білорусь і найближчі країни у єдину слов’янську конфедерацію. А ще раніше Гуров, як виявилося, був учасником уже зовсім провокативного «Чорного ордену СС». Девід наводив кілька уступів з інтерв’ю Гурова, в яких той говорив про необхідність створення «інтелектуального спецназу», здатного відродити велику державу на території колишнього СРСР, про «гіперборейську надцивілізацію» і про потребу «нової раси, яку можна було б назвати надлюдською». Після конференції Девід планував поїхати в готель зібрати речі, оскільки хотів негайно повертатися додому.

«Це все так огидно, схоже, багато поважних учасників форуму стали просто пішаками у всьому цьому ніцшеанстві. Здається, їх імена використали лише задля того, аби прикрити власні неблаговидні цілі. Хоча професор Гуров запевняє, що психоінженерія — не політичний проект, дуже важко відділити від науки мрії цієї людини створити слов’янську супердержаву, населену надлюдьми, які будуть розмовляти футуристичною мовою за допомогою Лінгвошоломів». Однак на цьому цікавість Мошковіца не вичерпалася, і він став дошукуватися до кореня — і вже наступний його пост, що з’явився просто у Федора на очах, присвячений Карманову.

«Прикметно, що квазімістичний і квазіфілософський проект психоінженерії, науковим керівником якого є Гуров, практично повністю фінансується Дмитром Кармановим — російським олігархом з непевною репутацією, якого вже встигли звинуватити у плануванні масового “промивання мізків”. Сам Карманов запевняє, що це — не більше ніж політичні ігри його опонентів, однак у світлі амбіцій Карманова на створення суперкорпорації, напрошується висновок про зародження якоїсь нео-арійської теорії, в рамках якої можливо припустити все». Мошковіц так і писав — «neo-Aryan», і Федір зрозумів, що теж доклався до такого формулювання, згадавши у їхній розмові індоєвропейців.

Завібрував телефон, дзвонив Карманов.

— Я підходжу, зустрічаємося у «Вайтхед-Кафе», — сказав той. — Нам потрібно десь поговорити тет-а-тет, — я притишив голос, стежачи за тим, як Чиж під оплески сходив зі сцени, а на його місце підіймався Борис Олегович. — Давай у прес-центрі, там є кімната для перемовин.

Я зірвався з місця, з серцем, що вилазило через горло. Ці люди ще нічого не знали. Тільки у закутку залу, де тулилися перекладач разом із Девідом Мошковіцем, я бачив напружене перешіптування за ноутбуком. Девід позирав на мене з холодною цікавістю. На його обличчі вже проступала зверхня відстороненість.