Братья Капрановы - Справа Сивого

Сєдов кивнув, певно, почувши знайоме прізвище. Клим записав на аркуші «Володимир Пічета, Білоруський університет».

— А хто ще?

— Ну хто... Наприклад, Ольга Косач, сестра Лесі Українки, вона тоді працювала лікарем у Лоцманській Кам’янці, Пилип Щукін [98] Пилип Щукін — громадський діяч, Публіцист, член катеринославської «Просвіти». Розстріляний у 1921 році. , до речі, соціал-демократ, його потім на каторгу відправили. Петро Єфремов, учитель, він, щоправда, приєднався пізніше, але вів велику роботу, писав статті.

Клим слухняно записував: «Леся Українка, Пилип Щукін». Згадка про Петра Єфремова, який зараз сидів у справі СВУ, примусила Клима нашорошити вуха.

— А ще?

— Та багато хто ще. Богуславський Микола [99] Микола Богуславський — кобзар. Співзасновник катеринославського журналу «Дніпрові хвилі». Організатор кобзарських шкіл на Кубані. Репресований у тридцяті роки. Помер у в’язниці. . Кобзар. Він потім на Кубань подався, тамтешніх кобзарів учити. Або Іван Труба [100] Іван Труба — письменник, інженер, архітектор. Ентузіаст українізації освіти на Катеринославщині після 1917 року. Уникнув репресій завдяки еміграції. . Ми часто збиралися у нього вдома, знаєте його будинок на Пороховій? То майте на увазі, що Іван Михайлович його сам проектував, це справжній український модерн. Талановитий був чоловік. До речі, коли він готував до видання свою «Початкову читанку» для шкіл, деякі наші українізатори обурювалися, чому не змінить свого московського прізвища Труба на справжнє українське — Димар, — із цими словами Синявський засміявся, примруживши очі.

Климова рука вивела на папері: «Іван Труба, Порохова вулиця».

— А читанку Трубі ілюстрував наш чудовий художник Микола Погрібняк.

— Теж із Дніпропетровська? — уточнив Клим.

— Приїхав у прийми, та так і залишився. Він малював книжки для видавництва Кащенка.

— Кащенка?

— Адріана Кащенка, козацькі романи, невже не читали?

— Читав, — збрехав Клим і записав прізвище «Кащенко».

— Ну, то він тоді зробив своє видавництво і видавав, до речі, того самого Дмитра Івановича книжки, і Манжури, і Труби, і Трохима Романченка.

— Зрозуміло, — підсумував Клим. — А хто керував організацією?

— Організацією? — перепитав Синявський. — Ну, спочатку «Просвітою» керував наш викладач із семінарії Василь Олексійович Біднов [101] Василь Біднов — історик української церкви, член Центральної Ради. Уникнув репресій завдяки еміграції. , ми з ним працювали в архівній комісії.

— Біднов... Любов Біднова його родичка? — одразу здогадався Клим.

— Дружина. А потім Хрінникови [102] Родина Хрінникових — Володимир і Марія (Мазуренко), українські меценати, одні з організаторів катеринославської «Просвіти» та українського життя Катеринослава. з Дорошенком.

Клим ледве встигав записувати. Він кидав полум’яні погляди на старшого товариша. Це ж треба — виявити цілу організацію, хай і дореволюційну, але ж багато хто і нині у Дніпропетровську!

— Дорошенко — це...

— Дмитро Дорошенко — нащадок гетьмана Петра Дорошенка, шановний товаришу кореспондент. Він потім був міністром у Скоропадського.

— Отак! — здивувався Клим і підкреслив прізвище Дорошенка подвійною рискою. — А Хрінников?

Синявський дивився на нього, немовби на лінивого студента.

— Молодий чоловіче, ви знаєте будинок у Катеринославі, що його звуть Українським домом? Той, де зараз Художній музей?

Клим кивнув. Хто ж не знає цього будинку.

— Так от, щоб ви знали, його збудував Володимир Хрінников, підприємець, меценат. Ет, що то були за часи! — зітхнув Синявський.

— Ви так захоплено про них розповідаєте. Можна навіть подумати, що скучаєте за царським режимом, — скептично зауважив Клим.

Синявський одразу стрепенувся, немовби прокинувшись від мрій.

— Та ну що ви! — швидко заперечив він. — За царатом, часами гноблення простого народу і заборони всього українського не можна скучати. Просто я тоді був на двадцять років молодшим. А втім, — він подивився на годинник, — мушу бігти на засідання у Наркоматі. Прошу мене пробачити.

Із цими словами Синявський підвівся, натякаючи «кореспондентам», що розмову завершено.

Клим поклав списані аркуші до портфелю та разом із Сєдовим почимчикував до виходу.

— Ваша ідеологічна гарячність робить нам погану послугу, — сказав Сєдов уже на вулиці. — Ви щойно сполохали важливого свідка.

— Ніде він не дінеться, — огризнувся окрилений відчуттям успіху Клим. — Зате у нас в руках тепер усі їхні зв’язки.