Братья Капрановы - Справа Сивого

— Гаразд, — підвівся він врешті та відклав до книжки ще кілька рукописів. — Це ми вилучаємо. Волієте зробити опис?

Еварніцкій не став боронити свої аркушики, а просто підписав протокол. Він був знесиленим попри те, що вже кілька годин не рухався з місця.

— До побачення, — чи то попрощався, чи то пообіцяв Сєдов, виходячи у двері останнім.

І побачення не забарилося.

Кабінет товариша міністра народної освіти був просторим і світлим — не те, що приміщення Департаменту поліції. Сєдов сидів у кутку на софі для відвідувачів, коли у двері зайшов Еварніцкій, блідий та збентежений.

Господар кабінету не підвівся назустріч, а лише зміряв відвідувача поглядом.

— Добрий день, — сказав Еварніцкій.

— Я викликав вас для того, щоб зачитати наказ міністра народної освіти.

Еварніцкій зупинився перед столом, тримаючи в руках капелюха. Товариш міністра почав читати довгу преамбулу, а коли дійшов до головного, голос його забринів металом:

— За тенденційні прояви у лекціях антипатії до московської історії та уряду та прихильність до історії Малоросії заборонити Еварніцкому Дмитру Івановичу викладати у всіх закладах Російської імперії.

При цих словах з рук відвідувача випав капелюх. Він похапцем нахилився, піднімаючи його, і промовив уривчастим голосом:

— Зачекайте, як же це? Ви ж мене залишаєте без роботи, без засобів існування.

— Нічого не можу зробити, — товариш міністра поклав наказ на стіл.

— Ні, це неможливо! А як же моя наукова діяльність? Для мене це смерті подібно.

— Наказ міністра, — ці слова було сказано буденним голосом, але у них містився вирок, який не підлягав оскарженню та не передбачав помилування.

Сєдов мовчки дивився з кутка, і його тонкі губи самі собою розходилися у задоволену посмішку.

Еварніцкій мовчки вийшов з кабінету.

Наступної суботи Сєдов знову подався до квартири Еварніцкого, аби довідатися у двірника, що відбулося після оголошення наказу міністра. Але підійшовши до парадного, побачив біля ґанку екіпаж, у який двоє робітників та служниця вантажили валізи та коробки. Сєдов відійшов убік, щоб не бути поміченим, і продовжив спостерігати за тим, що відбувається. Невдовзі після того, як останню валізу було завантажено, з дверей будинку вийшов сам Еварніцкій, дав робітникам по рублю, заліз до екіпажу та наказав візнику рушати.

Дочекавшись, поки роззяви, які завжди збираються подивитися за чужим життям, розійдуться, Сєдов викликав двірника.

— Куди поїхав квартирант?

Двірник знизав плечима.

— Мені вони не доповідають.

— А служниця що каже? — Сєдов знав, як насправді розповсюджуються новини.

— Каже, що подався на мамая.

— Якого мамая? — не зрозумів Сєдов.

— А хіба я знаю? Як сказала, так сказала.

— На мамая, — повторив Сєдов, дивлячись услід екіпажу, який давно вже сховався за поворотом.

На місце вичищеного Вайсмана пересадили Сєдова. Попри скептичне ставлення до цього уламка старого режиму, Клим у душі навіть зрадів такому сусідові. Принаймні буде з ким порадитися.

— Веніаміне Купріяновичу, я про Яворницького.

— Так-с, — старий поправив на носі пенсне. — І що там наробив наш Сивий?

— Та поки нічого. Мій агент повідомив, що біля нього кучкується різний антирадянський елемент.

Клим навмисне сказав про агента — і тека з написом «Мамай», яка лежала у портфелі, ожила в уяві, немовби стала реальністю.

— Цей, як ви зволили висловитися, елемент завжди збирався біля Сивого, — зауважив Сєдов.

— Ну так, але, крім того, йому, тобто моєму агенту, — Клим перечепився через це слово. — Тобто їй... йому... вдалося отримати деякі листи.

— Листи? — зацікавився старий.

— Так, листи, — Клим витягнув із портфеля свою здобич і розклав на столі.

— Цікаво-с, цікаво-с, — Сєдов ухопив своїми довгими пальцями перший лист. — Ого! Сам Родзянко! Ну, це швидше за все справи земляцькі, адже Михайло Володимирович був родом з Катеринославщини. Та й уже понад десять років перебуває у кращих світах. Я маю на увазі не еміграцію, а смерть, — про всяк випадок уточнив він.

— Але сам факт, — заперечив Клим.

— Факт полягає у тому, що Родзянка аж ніяк не можна звинуватити у хохломанії, швидше навпаки, він був типовим імперцем. Я розумію, молодий чоловіче, що у нинішніх реаліях це не може вважатися перевагою, але то зовсім інша історія.

Клим зітхнув. Старий взяв наступний лист і почав уважно вивчати його.

— Оце вже цікавіше, — зрештою підсумував він. — Член Катеринославської архівної комісії Володимир Машуков цікавиться українськими богослужебними книжками, які є у колекції Сивого. А знаєте чому?