Братья Капрановы - Справа Сивого

— Миколайович, — підказав Клим.

— Знаєш його? — підвів очі Краукліс.

— Завкафедрою теоретичної механіки, мене завалив на іспиті.

— О! — капітан повчально підняв палець. — Все одно не чіпай. Далі Свиренко Дмитро Онисифорович, ну, цей, таксзать, ботанік, але все одно. Рубін, Виноградов, цих ми знаємо... Так, одним словом, тримай цей список, сам на дозвіллі почитаєш.

Клим слухняно взяв аркушик. А Краукліс уже повернув собі звичайний суворий вигляд.

— І більше конкретики, студенте! Фантазії повинні бути підтверджені фактами. Фактами! Я від тебе більшого чекав. Ви нафантазуєте, а відповідати кому? Кому, я тебе питаю?

Клим мовчав, опустивши очі. Його дуже зачепили останні слова, бо ж справою Яворницького він займався у вільний час від арештів, облав та допитів, до яких постійно залучали мобілізованих. Виправдовуватися не випадало — не той характер у начальника, та й часу на це немає. Клим раптом і справді відчув себе студентом, якого проганяє з іспиту завкафедрою. Знову. І поки долав відстань до дверей, усередині просто клекотіло від образи. Тому вже біля порогу він зупинився, набрав у груди повітря та сказав:

— У мене є факти, товаришу начальник відділу.

— Які? — суворо запитав той.

— Я... тобто я чув...

— Ну, давай-давай, — заохотив Краукліс.

— Товариш Вайсман таємно відправляє релігійні культи! — випалив Клим.

— Вайсман? — нахмурився Краукліс. — Ти диви. А написати про це зможеш?

Клим гарячкувато закивав головою.

— Тоді сідай, пиши.

Колезький реєстратор Веніамін Сєдов, чиновник 3-го діловодства Департаменту державної поліції, ще у дитинстві засвоїв просту істину: з усіх людських якостей лише старанність може бути оцінена керівництвом, і тільки вона винагороджується належним чином. Тому, попри свій молодий вік, не витрачав час на пиятики з друзями, не марнував себе упаданнями за інститутками та міщанками у сподіванні підчепити вигідну партію, не віддавав себе іншим азартним іграм, а працював, працював і працював, намагаючись виконувати вимоги начальства, які у його випадку збігалися з вимогами Великої Росії. Бо 3-тє діловодство, в якому йому випала честь служити, здійснювало нагляд за особами, що займаються антиурядовою діяльністю, а також таємно спостерігало за кореспонденцією, за настроями учнівської молоді, робітників, виявляло нелегальний друк, складало списки нелегальної літератури тощо. Крім того, у віданні відділу знаходилася картотека на тридцять тисяч осіб та десять тисяч фотокарток. І всім цим господарством опікувалося лише 13 чиновників — враховуючи епідемію вільнодумства, що охопила імперію в останні роки, доводилося працювати понаднормово, а іноді й у вихідні.

Хоч, з іншого боку, треба врахувати, що 3-тє діловодство підкорялося безпосередньо директору Департаменту поліції, над яким уже був товариш міністра. Отже, чиновник цього відомства частіше трапляв на очі високому керівництву, а значить, його старанність могла бути помічена швидше, ніж у будь-якому поліційному управлінні. Погодьтеся, що шкурка варта вичинки. Саме тому до начальницьких кабінетів Сєдов ходив без внутрішнього трему — адже дорікнути йому не було чим, а зайвий раз засвідчити свою старанність не шкідливо.

— Проходьте, пане Сєдов, — запросив його завідувач 3-го діловодства полковник Рогов. — Сідайте.

Запрошення сісти означало небачену прихильність з боку керівництва — зазвичай усі розпорядження чиновники вислуховували стоячи, але Сєдов жодним рухом не видав радості, що вибухнула всередині, а лише сів на краєчок стільця.

— Веніаміне Купріяновичу, — продовжив Рогов. — Можна я вас так зватиму?

Тут уже Сєдов не зміг приховати емоцій, його тонкі губи зрадницьки розпливлися у посмішці, так що довелося ховати її за кивком голови. Звернення по-батькові від завідувача відомством — це явна ознака успіху.

— Я давно спостерігаю за вами і маю сказати, що ваша старанність робить честь такій молодій людині, — полковник видобув із шухляди сигару та повільно розкурив її, даючи можливість підлеглому пропустити через себе сказані слова. — Тому хочу доручити вам самостійну справу.

— Для мене це велика честь, — знову схилив голову Сєдов, але серце його зрадницьки застукало, намагаючись вискочити з грудей. Самостійна справа — це визнання. Це перший крок у напрямку підвищення до помічника завідувача, а може, й... втім попри свою молодість, Веніамін Сєдов був обережним із мріями.

— Ідеться про встановлення нагляду за неблагонадійною особою, — Рогов випустив кільце диму і воно повільно попливло у світлі настільної лампи.