Братья Капрановы - Справа Сивого

У кабінеті вмикач був просто за одвірком, очі вже призвичаїлися до світла, тому Клим одразу зрозумів, що потрапив туди, куди хотів. Письмовий стіл, шафа, канапа і просто-таки завали різного мотлоху на кожному вільному сантиметрі — це, мабуть, і є матеріали експедиції, про яку розповідала Маруся.

З метою конспірації Клим знову вимкнув верхнє світло, натомість запалив настільну лампу. Так очам було значно затишніше. Хлопець озирнувся — на стінах висіли картини, якісь грамоти, побіля столу примостилися дві козацькі шаблі. Як і будь-який чоловік, Клим мав шанобу до зброї, тому підійшов до стіни і простягнув руку, погладжуючи блискучі леза.

— Ой! — скрикнув він. Середній палець запекло, і на пучці виступила кров. Шаблі виявилися цілком справжніми, ще й гострими, як бритва.

Клим застромив пальця в рота, щоб вгамувати кровотечу, і раптом розлютився на господаря кабінету. То ти так?! Вирішив захищатися? Не вийде! Органи ДПУ не відступають навіть перед зброєю. Він підняв руку, щоб вдарити шаблю, що так підступно порізала його, але послизнувся і змахнув зі столу товсту стару книгу, яка впала на підлогу з якимось дивним дзвінким звуком і розкрилася, показавши своє нутро. Нутро виявилося порожнім — книжка була не книжкою, а замаскованою під книжку скринею — тайником. Хлопець аж присвиснув від побаченого і силоміць навів різкість у не дуже слухняних очах.

Тайник не містив нічого таємного, власне зовсім нічого не містив, але це означало лише одне — у нього щось збиралися заховати. Тому, все ще тримаючи в роті порізаний палець, Клим всівся до столу і почав відкривати шухляди — одну за одною. Скрізь були папери, велика кількість — нотатки, рукописи, інвентарні описи. У нижній шухляді зберігалися листи — старі і не дуже. Це зацікавило Клима. Він видобув стосик і почав переглядати, періодично струшуючи головою, бо сон і алкоголь робили свою справу.

Лист, підписаний головою Державної думи Михайлом Родзянком, зацікавив його особливо. На початку красувалося звернення: «Любий батьку кошовий!». Нічого собі! Яворницький листувався з головою царської Державної думи і той називав його батьком-кошовим! Які ще докази антинародної діяльності потрібні? Клим потер очі, щоб не злипалися, і взявся читати далі. У наступному листі такий собі Володимир Машуков [89] Володимир Машуков — історик, архівіст та археограф, дослідник історії Катеринославщини. цікавився наявними у колекції богослужебними книгами українською мовою. От вам і релігійна пропаганда. Щоправда внизу стояла дата, 1906-й рік, але це нічого, головне — знайти зачіпку. Так. Наступний. «Під великим секретом признаюся Вам, що я знову взявся за Запоріжжя». Лист із Фінляндії. Якийсь білофін на прізвище Рєпін. «Взявся за Запоріжжя». І дата — 1926 рік! Далі лежав лист від українця на прізвище Стасюк [90] Микола Стасюк — український економіст, публіцист. Член Генерального секретаріату Центральної ради. Заарештований у 1931 році. , але до того моменту, як Клим встиг дочитати до кінця, алкоголь та ніч взяли своє — хлопець упав головою просто на робочий стіл академіка Яворницького і заснув міцним молодим сном.

Прокинувся він від кроків у вестибюлі, але попри те, що голова була важкою, швидко зметикував, де знаходиться. Був ранок, у вікно зазирало сонце, а у коридорі чувся голос господаря кабінету, директора музею.

— Чому двері залишили незамкненими? — суворо запитував той, хтось у відповідь виправдовувався, і Клим зрозумів, що провалився. Зараз його застануть за самочинним обшуком, і буде скандал.

Хлопець підскочив, почав озиратися у пошуках виходу — але його не було. Єдине, що могло врятувати, — щільні портьєри на вікнах. Там він вирішив і заховатися, але в останній момент усе-таки схопив зі столу листи, що над ними заснув. Портьєра ще коливалася за його спиною, коли у приміщенні почувся бас Яворницького.

— І лампу не вимкнув. Ото вже стара довбешка, нічого не пам’ятає!

Кроки зміряли кабінет, клацнув перемикач, зарипів стілець.

— Дмитре Івановичу! До вас Трохим Миколайович! — пролунав дівочий голос, який здався Климові знайомим.

— Радий бачити, заходь, друже!

З-поза портьєри Климові не було видно нічого, зате туди долинав кожен звук — кажуть, що із заплющеними очима слух одразу стає гострішим. Відвідувач директорського кабінету явно мав проблеми з легенями — дихав важко, уривчасто, періодично заходився кашлем так, що не міг зупинитися. Точилася звичайна розмова старих знайомих, у якій сторонньому слухачеві важко розібратися, але раптом пролунало слово «Губвидав», і Клим нашорошив вуха.