Братья Капрановы - Справа Сивого

— Та ви що? — не повірив Клим.

— А ти не знав? Він тоді зі своїм дружком Епштейном у нас у Катеринославі баламутили, — Вайсман зіщулився. — Чекай, та ти Епштейна теж повинен знати. «Ми сини батрацькії, ми за новий лад, Щорс іде під прапором за Країну Рад».

— Пісня про Щорса? — впізнав Клим. — Михайло Голодний?

Вайсман знову хихотнув:

— Голодними тоді вони бували, це точно. Тому Мойша і взяв собі таке прізвище — Голодний.

Клим вирячився:

— Так і він теж... цеє...

— Цеє, — погодився Вайсман, — єврей.

Климові стало трохи незручно за таке своє запитання:

— Я мав на увазі, катеринославський.

— І цеє теж, — Вайсман кивнув.

— А чого ж тоді?

— Що чого ж тоді?

— Ну цей, — Клим намагався підібрати слова. — Нове ім’я? Навіщо?

— Іх вейс? [76] Я знаю? — Вайсман відкоркував другу пляшку, тому що перша вже спорожніла. — Я знаю, чим Голодний кращий за Епштейна? І чим Шейнкман гірший за Свєтлова? Я знаю лише те, що кожен з них мав бар-міцву [77] Прийом 13-річних дітей у юдейське віросповідання. . І я мав бар-міцву. А якщо ти мав бар-міцву — то ти єврей.

— Бар-міцву? — не зрозумів Клим.

— Це коли єврей стає дорослим. Я пам’ятаю, як тато вів мене до синагоги, і як ми вчилися читати Тору, щоб не помилитися на людях, і як я все одно помилився, а ребе мене не виправив, — Вайсман поринув у спогади, обличчя його стало несподівано м’яким та теплим. — А як святкувала вся мішпуха [78] Родина. ! Цимес міт компот [79] Цимес — солодка страва з моркви, цимес міт компот — щось дуже смачне. ! — він зітхнув. — А тепер синагог немає, і бар-міцву робити нема де. А значить, не буде нових євреїв.

— Зате буде єдина спільнота — радянський народ? — підказав Клим.

— Буде, — кивнув Вайсман. — Давай, вип’ємо за них!

— Давай, — Клим долив собі і наповнив склянку старшого товариша. — А за кого?

— За них за всіх!

Вайсман знову одним духом вихилив півсклянки, і Клим позаздрив такому вмінню. Навіть якщо врахувати, що пив удвічі менше, він уже добре посоловів. А проте виглядати слабаком теж не хотілося.

— Аби ґезунт [80] Аби здоров’я. ! — лейтенант витер рот рукавом. — Чуєш, я кажу, аби здоров’я! А інше якось буде.

Клим кивнув.

— Майне тате [81] Мій тато. поїхав до Землі Обітованої, до Ерец-Ізраель. Був у нас один пуріц, Менахем Усишкін [82] Менахем Усишкін — ідеолог і один з головних організаторів єврейського заселення Палестини, голова Єврейського національного фонду. , який все агітував, щоб переселялися туди. Багато їхало. І тато поїхав, а я сказав — ні. Чуєш, я не поїхав до Землі Обітованої!

Комсомолець Шпакуватий не дуже розбирався у релігійних справах, тому не зміг оцінити трагізму, що прозвучав в останній фразі.

— І що тепер? — Вайсман все більше розходився. — П’ю з гоями [83] Гой — неюдей. , їм трефне [84] Нечисте. як останній поц [85] Покидьок. ! І навіть ім’я своє втратив, — із цими словами він взяв зі столу шмат підчеревка, відкусив великий кусень і плюнув ним на підлогу.

Клим дивився не стільки на старшого товариша, скільки на кусень сала на підлозі. Голодне студентське життя одразу нагадало про себе слиною у роті. Якби не статус працівника ДПУ — їй-бо, зараз підняв би його з-під ніг та з’їв.

— І головне, чуєш, він мене на ім’я назвав!

Ці слова пролетіли повз Климові вуха, і лише навздогін він встиг перепитати:

— Хто?

Вайсман зітхнув, як людина, яка не має виходу і змушена щось розповідати.

— Так оце ж і хто. Шнеєрсон, Леві-Іцхак. Мій підслідний. Уявляєш? Прийшов уночі і назвав мене на ім’я!

— На яке ім’я? — не зрозумів Клим.

— На моє! — з п’яним трагізмом у голосі сказав Вайсман.

— А яке у тебе ім’я?

— Гад!

— Хто гад? — здивувався Клим.

— Я! Я — Гад! — стукнув себе в груди Вайсман.

— Чого це? — Клим ніяк не міг второпати, про що йдеться. Він переживає, що не поїхав у Землю Обітовану? Чи що з’їв свинину?

— Дурень! — Вайсман підняв угору сальний від підчеревка палець. — Гад по-єврейськи — це Удача. Так звали одного з синів праотця Яакова. Гад — Удача. Батьки хотіли, щоб мені щастило.

— А! — зрадів Клим. — А я вже думав!

— Отож-бо і воно! Усі думають. Тому я і записався Гаврилом. Може, тоді удачу й відлякав.

Із цими словами Вайсман узяв пляшку, налив півсклянки й одразу вижлуктав до дна.

— Чуєш, а він мене на ім’я назвав. Він кабаліст. Усе знає. Клим уважно подивився на старшого товариша і раптом відчув, що починає тверезішати — таке трапляється, коли хтось поруч втрачає контроль над собою.