Братья Капрановы - Справа Сивого

— Ну що, схожа я на кобзаря?

— Не дуже, — усміхнувся він.

Вона знову взялася перебирати струни, немовби пригадуючи якусь мелодію.

— І як же тепер буде? — врешті запитав він.

— Що значить, як? Ти ж вивчаєш козаків! Коли це козак думав, як буде? Козак живе одним днем! Слухай, — дівочі пальці вправно забігали по струнах: —

Старий кобзар співав, сидячи на камені, а поруч із ним вмостилися двоє друзів — Яків Новицький та Дмитро Яворницький. Приятелі не просто так грілися на сонечку — Новицький тримав у руках блокнот і ручку — головні інструменти кожного етнографа.

— А звідки ця пісня, діду? — поцікавився Яворницький.

— Як молодий був, мене старі навчили, а я молодих навчу.

Яворницький усміхнувся, схилився до друга і стиха зауважив:

— Це вірш нашого друга Якова Щоголева.

Новицький навіть бровою не повів:

— А старі де цю пісню взяли? — запитав він у кобзаря.

— Від старших, — впевнено пояснив той. — А ті від морських людей.

— Від морських людей? — перепитав Новицький і черкнув щось у записнику.

— Звісно, — кобзар дивився сліпими очами кудись у простір, немовби розмовляв із кимось далеким у небі. — Наші люди пісень скласти не тямлять.

— А морські тямлять?

— Морські тямлять, — запевнив кобзар.

— А що це за морські люди? — поцікавився Яворницький.

— Ну як... — старець зітхнув і набрав у груди повітря, як перед новою піснею. — Давно це було. Тоді люди ще не доробили панщини, а Мусій став виводити їх з Єгипки.

— Мусій, це, певно, Мойсей, — пошепки припустив Яворницький.

— То першими йшли євреї, за ними цигани, а далі ще якісь люди, — вів далі кобзар завчені слова. — Передні вийшли, а задніх водою залило. Вони тепер живуть у Синьому морі, складають пісні, списують на камені і кидають нам на берег.

Ручка Новицького просто літала сторінками блокнота.

— Ти диви! — підохотив Яворницький. — А хто ж ті камені може прочитати?

— Чумаки, — запевнив кобзар. — Один чоловік з наших служив матросом у Марнополі, то, каже, п’ють горілку чумаки та на камінь дивляться, п’ють та дивляться. А тоді давай співати бурлацьких.

— Марнопіль — це де? — пошепки запитав Новицький.

Яворницький знизав плечима:

— Маріуполь, чи що.

А кобзар не зупинявся:

— Окрім морських людей, пісні ще складали запорожці, їхні пісні — найкращі. Але запорожці вимерли, і тепер лише чумаки пісні приносять.

У цю хвилину на дорозі почувся стукіт копит, і друзі обернулися. Здіймаючи куряву, до них наближався екіпаж, запряжений двійкою коней.

За спиною кучера виднілася жіноча фігура у дорожньому капелюшку. Яворницькому стиснуло груди у передчутті. Він навіть підвівся, миттєво втративши цікавість до сліпого музики. За хвилину екіпаж уже спинився поруч.

— Лізо! — Дмитро кинувся назустріч. Дівчина просто з підніжки впала у його обійми.

— Дмитрику! — вона припала до його запилюженого обличчя.

— Якове, це... — Яворницький так і не вигадав, що має сказати другові, тому зупинився, але той тільки махнув рукою та відвернувся, щоб не заважати.

— Ти приїхала до мене на розкопи? — запитав Дмитро.

— Ні, — вона похитала головою. — Я приїхала попрощатися.

— Як це, попрощатися? — не зрозумів він. — Ми ж іще навіть не привіталися.

Дівчина у відповідь лише сумно усміхнулася.

— Що сталося? — стривожено подивився Яворницький.

— Мене віддають заміж.

— Як це, заміж? За кого?

— За князя Шаховського. Все, як у казці — він старий, але багатий.

Яворницький розгубився, а потім рубонув повітря рукою:

— Цього не буде! Я зараз же поїду до Якова Івановича! Я...

Але дівчина поклала пальчик йому на вуса:

— Здається, батькові хтось розповів про нас. Тому що він твого імені чути не хоче.

— Але я...

— Усе вирішено, Дмитрику. Наше кохання було казковим, хай по-казковому і закінчиться.

— Хіба ж це по-казковому?

— А хіба ні? Принц, лихий батько, старий князь.

— Але принц одружений.

— От бачиш! Так що не треба нікуди їхати. Я завжди кохатиму тебе!

Вона випручалася з його обіймів і зробила крок до екіпажу.

— Як, ти вже їдеш? Не залишишся?

— Ні, Дмитрику, я вже заручена. Це було б нечесно.

Вона примружила очі, немовби збираючись із духом, а потім різко обернулась і одним рухом вискочила на підніжку екіпажу.