Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

— А ви якого року, офіцере? — металевим голосом спитала Франческа, котру образили вдруге за день.

— П’ятдесят третього.

Я порився в пошуковику.

— Змія.

— Не буває вусатих змій! — закричала сицилійка. — Зате є рогаті! — і зареготала щосили.

— Стривайте… Офіцере Баррел, у вас день народження в січні, так?

— Угу.

— То ви дракон.

— Точно! — Франческа аж засяяла. — Усе правильно! Вусата змія — це дракон! — і впала на клавіатуру реготати.

— А я бик, — подав голос професор Рассел. — Я що, такий самий упертий?

— Ви, емм… Запальний, — подумавши секунду, сказав я. — Пам’ятаєте, як ви кричали на полковника Вескотта, коли Франческа (я запустив у дівчину апельсиновою лушпайкою) морочила нам тут голови, бо вдавала, що обирає між нами й Університетом у Чикаґо.

— Що було, те було! — погодився Рассел. — Але мене для такого треба добряче розізлити.

І це була чистісінька правда, бо Рассел, як університетський викладач, має дуже міцні нерви.

Я раптом згадав, як ми, коли дітьми гостювали в дядьковому селі, дражнили колгоспного бугая Бухайку. Бухайка, «Бухэ» (бугай — бурят-монгольською), насправді був дуже спокійний і цілком миролюбний. Велетенських розмірів, красень, бик монгольської породи. На голові в нього були зворушливі кучерики, геть як у моєї напарниці.

І якось ми, малі дурні, його дражнили. Кидали йому в морду дрібні камінчики, завбільшки, як кісточка з вишні. Прямо в ніс.

Бухайка ображено крутив своєю кучерявою головою і мукав. А ми, телепні, реготали. Врешті-решт йому це набридло, він проломив дерев’яну загороду, ніби вона була зроблена з сірничків, і загнав нас у холодну річку Кижинґу.

— А я, виходить, коняка?! — розгублено протягла Трейсі. — От же ж…

— Непоганий знак, — засміявся я. — Оптимісти, енергійні. Щоправда, критики на свою адресу не терплять.

— О, так! — погодилась наша зоряна операторка зв’язку. — Терпіти не можу.

— Та хто її любить?

— Ніхто!

— Слухай, Джорджіо, цікаво — ці східні гороскопи, вони у вас там справді популярні?

Я усміхнувся.

— Людина — така істота, що мусить у щось вірити. В Бога, в Будду, в Літаючого Макаронного Монстра, у світле майбутнє чи в гороскопи. Так, вони на сході популярні. У буддійських монастирях є лами-зурхайші, які радять відвідувачам, у який день краще починати нові справи, стригтися, вирушати в дорогу чи навіть зачинати дитину. Вони добирають дітям імена (так я став Доржем) і навіть намагаються вирішити сімейні проблеми. Це радше психотерапевти. Цанід (факультет) астрології — взагалі один із чотирьох традиційних факультетів у буддійських школах.

— Ого!

— Але, знаєте, я сам ставлюся до цього скептично. Астрологія давно перетворилася на досить прибуткову індустрію — астрологічні прогнози друкують у газетах, астрологів запрошують на телебачення й радіо, до них серйозно прислухаються.

— Омайґад, яке середньовіччя, — зітхнув професор Рассел. — Та все одно це значно краще, ніж конспірологія чи теорія плоскої землі.

— Людина мусить у щось вірити…

— У себе треба вірити, — сказала Франческа. — Якби не це, я б не була зараз тут.

— Ти справжня мавпа, mia ragazza . Мавпи переважно дуже самовпевнені.

Замість відповіді в мене полетів цілий апельсин.

Другий лист Коліна.

Привіт, Джорджіо і Франческо!

Минає дев’ятий тиждень нашого заслання, і, нарешті, починає вимальовуватися щось схоже на нормальний графік, а не лотерея «засни-і-через-п’ятнадцять-хвилин-тебе-викличуть-на-роботу-доробляти-те-що-не-доробили-інші».

Тут своя специфіка. Наших геостаціонарів тут мало, вони всі переважно на вашій частині. Ті, що наші, висять над Тихим океаном, і ми ділимо їх із Каліфорнією.

Є геліотики [91] Жаргонний термін для супутників на сонячно-синхронних орбітах. , але це, як ти кажеш: «Біль мій, дірка, задниця». Але нічого, звикнемо. Зате тут багато НУОАД . Оскільки Світленд тримає під своїм контролем свій видимий сектор, то всі океанські пташки наші.

До синьо-червоних (все, пов’язане з МКС . — Прим. Д. Б.) нас поки що не підпускають, хоча тренінги по C2 V2 йдуть повним ходом. Чорт, моторошна штука. Все в живому режимі — і телеметрія, і керування. Кошмар. Тішить тільки те, що і в Starliner, і в DC («Dragon Crew». — Прим. Д. Б.) приблизно однакові параметри тяги. Особисто мені спокійніше без оцих усіх штук, але ти б знав, як верещить Джой щоразу, як ми вмикаємо на орбіті двигуни для корекції.