Дорж Бату: Франческа. Повелителька траєкторій

У світі є багато професій, де ціна помилки надвисока. На згадку одразу приходять хірурги, сапери, льотчики, військові… Є серед цих професій і така як оператор управління космічними апаратами. Звісно, будь-яка подібна професія пов’язана насамперед з великим стресом через тягар відповідальності. І — цікава річ — що вищий цей професійний стрес, то зазвичай веселіші люди цієї професії, а їхні жарти — шаленіші.

Книжку, що ви її тримаєте в руках, написав оператор корекції траєкторій Центру керування польотами Національного управління з аеронавтики та досліджень космічного простору США, який сьогодні працює на військовій авіабазі у Новій Англії. У минулому він — кореспондент Андрій Васильєв / Дорж Бату. Тут у легкій та дотепній формі описано трудові будні їхньої команди у вигляді окремих коротких історій, інколи пов’язаних між собою, а інколи — ні. Найчастіше ці історії підтверджують відому приказку «Той, хто в армії служив, в цирку не сміється», а деякі — примушують замислитись. Від першої до останньої сторінки книжки ви будете із захопленням спостерігати за її героями: справжнім американським полковником Вескотом, дещо цинічним старшим офіцером Баррелом, досвідченим професором Расселом, ретельною сержантом Сарою МакКарті, романтичною зв’язківкою Трейсі, геніальною операторкою Франческою, яка постійно потрапляє у різні халепи, та її численними родичами, а ще тактовним і рішучим Джорджіо (так з легкої руки Франчески називають автора книги) та іншими працівниками авіабази. Хоча всі вони дуже різні, в них є одна спільна риса: ними неможливо не захоплюватися. Можливо, це зумовлено літературною майстерністю автора, а можливо — їхніми спільними американськими цінностями.

Більшу частину цих історій неможливо уявити в суворих реаліях СРСР чи пострадянських країн, де Франческу, скоріше за все, витурили б з роботи вже після щонайбільше третього інциденту, а автор узагалі б туди не потрапив, бо не має відповідного диплома. Ніхто не став би влаштовувати прощання з Містером Щасливчиком, чи радше Товаришем Невдахою, з військовими почестями та оркестром чи викликати швидку (ви ж не думаєте серйозно, що на подібних об’єктах в СРСР був медичний гелікоптер?), через застряглий на пальці підшипник. Про появу такої книжки годі було б і мріяти, хіба що за багато років після виходу на пенсію та після ретельної правки цензором. Хоча, звісно, кумедних та драматичних історій вистачало і на наших теренах. На щастя, Україна зробила правильний вибір і впевнено рухається до західних цінностей, і кожна така книжка, яка показує американців такими, як вони є насправді, а не такими, як їх зображала московська пропаганда, робить внесок у цей невідворотний поступ.

До того ж ця книга дасть читачеві приблизне уявлення про те, що таке оперативна робота з керування космічними апаратами, сучасні космічні технології, та про складну систему взаємовідносин між різними організаціями, які займаються космосом. Можливо, вона надихне когось із читачів також піти працювати в космічну галузь, яка в Україні є і має сьогодні реальні здобутки, як військові, так і цілком мирні. Хоч Україна не має власного космодрому, всі інші компоненти космічної системи присутні, наприклад, вона є однією з небагатьох країн світу, що здатні самостійно виготовити космічний апарат та ракету-носій без використання імпортних складових. Перший пуск такої ракети повністю власного виробництва «Циклон-4М» має відбутися 2020 року з космодрому в Канаді. Нашим аналогом центру, описаного в книжці, є Національний центр управління та випробувань космічних засобів, який, зокрема, займається управлінням космічними апаратами, приймає з них дані та здійснює ще багато оперативної роботи, зокрема, в інтересах національної безпеки і оборони країни.

Дуже зворушлива присвята в цій книжці пам’яті першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка, який так раптово і передчасно пішов у засвіти. Мало хто знає, що на момент польоту в космос Леонід Каденюк та його дублери — Ярослав Пустовий та Надія Адамчук — були співробітниками Інституту космічних досліджень, у якому, до слова, працюю і я. Він — один з небагатьох людей, що проходили підготовку і на «Буран», і на «Спейс Шатл». Украй символічно те, що Леонід помер за добу до 15-річчя загибелі шатлу «Колумбія», на якому літав у космос… А ще він був останнім з космонавтів СРСР — громадян України, які побували в космосі. Можна сказати, що саме Леонід Каденюк перегорнув сторінку космічної історії України, закривши радянське минуле та відкривши майбутнє, засноване на співпраці країн вільного світу.