Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

Заливши мені око якоюсь в’язкою рідиною, Джексон нарешті мене відпустив.

Навіть китайська порцелянова ваза часів династії Мін не почувалася у такому вакуумі і спокої, як я. У мій бік навіть не дихали. Мені носили чай, папери, чистили апельсини й розмовляли пошепки в радіусі двадцяти футів. Хотіли мене відвезти додому, але я висловив протест, бо не хотів зупиняти робочий процес — сьогодні було чимало роботи.

Франческа увесь час на мене шипіла:

— Поклади свій довбаний телефон і не лізь у свій довбаний Фейсбук!

А я віджартувався:

— Знаєш, навіщо пірати носили чорну пов’язку на оці?

— Навіщо?

— Коли спускаєшся із палуби в трюм, то нічого не бачиш, бо очі до темряви не звикли. А око під пов’язкою вже звикло до темряви, тому достатньо відігнути клаптик — і ти все бачиш.

— Теж мені, Джон Сільвер знайшовся! — бурчала сицилійка. — А ти знаєш, на хріна вони гак на руку чіпляли?

— Ні…

— Бо забагато в телефонах колупались, ото їм руки і пообрубували!

— І що, сильно ревнує? — спитала допитлива Франческа, блискаючи чорними очима.

— Ревнує… — зітхнула Сара. — Ще й як ревнує!

— Ото пристрасть! — прошепотіла Трейсі.

Відколи сержант МакКарті й сержант Маковскі почали зустрічатися, минуло вже кілька місяців. На зміну рожевому періоду романтизму всупереч історичній справедливості прийшли темні часи Середньовіччя, вогнищ Інквізиції та епідемій бубонної чуми.

У вільний від служби час Сара продовжувала займатися балетом. У розумінні сержанта Маковскі балет, звісно, штука красива, але тільки не тоді, коли його кохану Сару лапають на сцені чужі мужики. Після того, як Льолєк відвідав кілька разів репетиції й одну виставу, наш добродушний сержант став схожий на Отелло — виявився таким самим параноїком, як нещасний венеціанський мавр.

Льолєк був злий. Насамперед він був злий на себе, бо не міг впоратись із ревнощами. А з ревнощами самостійно не міг впоратися, бо я востанє заходив до нього ще на початку місяця. Отож Маковскі був злий ще й на мене. А не заходив я через те, що весь вільний час у нас забирали стажери Колін і Джой, яких ми з Франческою посилено готували до самостійної роботи. Між тим Льолєк гостро потребував чоловічого спілкування, а простіше кажучи, хотів попліткувати й поплакатись.

— О, дивіться, Джорджіо приперся! Забув чого? Чи треба вирізати десь із файлів відеоспостереження шматок, де ви з Франчессіною ховаєте трупа? — зустрів мене сержант, коли я нарешті завітав до нього на КПП.

— Перестань, Маковскі. Може, я прийшов друга провідати?

— Оу, щось у лісі здохло? І якого ж друга? Тут, знаєш, нікого немає, тільки я.

Я гигикнув.

— Та годі, не будь занудою. Що там у вас із Сарою?

Льолєк зітхнув і посмутнішав.

— Та нічого.

— Ти через балет переживаєш чи що?

Льолєка аж пересмикнуло. Я знову гигикнув. Маковскі ображено закліпав, і я відчув, що він от‑от заплаче.

— Джорджіо, ти просто не уявляєш! Ти собі просто не уявляєш! Вона танцює, танцює… Вона чудово танцює! Справді. Але її партнери…

— І що партнери? — я примружився. — Обіймають її на сцені, прямо в тебе під носом?

Льолєка знову пересмикнуло. Я зареготав.

— От чого ти іржеш, Джорджіо?!

— Просто ти такий кумедний, коли ревнуєш! Камон, це тільки балет!

— Балет! Ти не бачив, Джорджіо, ти не бачив, як цей Робін… Її партнер… — Льолєк із такою ненавистю сказав «партнер», ніби мав на увазі самого чорта. — Як той «партнер» її обнімає! І так, і так! Ледь не цілує! А вона його обіймає… стегнами! — щоки в Льолєка стали червоні, як сідниці в бабуїна. — Я не можу на це дивитися!

— То не дивись, яка проблема? Якого біса тебе взагалі на ту репетицію понесло?!

— Бо Сара багато часу приділяє цим танцям!

— Не «цим танцям», а балетові. Це нормально, вона ж професійна балерина [78] Про те, як Сара МакКарті перетворилася із балерини на військову, описано в книжці «Франческа. Повелителька траєкторій». ! — я склав руки на грудях. — Льолєку, я зараз образливе скажу: ти дурко.

— Дякую, друже, ти вмієш підтримати! — огризнувся Маковскі.

— Ти бовдур, — безжально додав я. — От скажи мені — ти ж сам не проти потанцювати з якоюсь кралечкою?

Льолєк на мить задумався — мені цього вистачило, і я одразу вдався до дешевої маніпуляції:

— Бачиш?! Не проти! А сам тут кукурікаєш, як індик!