Дорж Бату - Франческа. Володарка офіцерського житона

З несподіванки я підскочив так, що ледь не послизнувся перед раковиною і не заробив таку саму блямбу на праве око.

Ймовірно, кутик аркуша таки пошкодив райдужку й стався невеличкий крововилив. Не те щоб око дуже боліло, але вигляд був страшний.

Як ви й самі розумієте, гріх було таким не скористатися.

На роботу я з’явився, схожий на мученика. Неначе святий Себастіян, тільки що не втиканий стрілами, зайшов я у командний центр і гепнувся в крісло.

—  Caro mio , з тобою все гаразд? — підозріливо спитала напарниця.

— Усе гаразд… — слабким голосом умираючого лебедя відповів я. — Хіба що голова трохи крутиться.

Франческа негайно відклала всі справи і підійшла до мене.

— Щось ти мені, Джорджіо, не подобаєшся. Ти точно в порядку?

— Не знаю… — я скосив очі вбік так, щоб дівчина побачила ту частину ока, яка завжди прикрита верхньою повікою.

— Ой!.. — злякано пискнула напарниця й підскочила. — У тебе око!

— Так, у мене око. Було б набагато гірше, якби його в мене не було! — сумно пожартував я.

Франческа затрясла головою.

— Там… там! У тебе око червоне!

— А, це, напевно, від високого тиску. Мені не можна напружуватись, — я театрально прикрив долонею очі й застогнав.

— Боже! Боже! Тобі потрібно до лікаря! — сицилійка запанікувала. — Я дзвоню Джексону!

— Та не треба нікому дзвонити. І так минеться! Зі мною все в порядку! — я зрозумів, що трохи переборщив із театральними ефектами, але було вже пізно.

Торік на Геловін Франческа теж влаштувала була розіграш із червоними очима. Щоправда, тоді це було страшніше.

— О, Джорджіо, тут є кілька питань… — зайшов Колін із паперами.

— Ні!

Стажер гальмонув, наче кінь перед високим бар’єром, ледь не впустивши на підлогу розрахунки.

— Не займайте Джорджіо! — замахала руками Франческа. — Йому погано, дайте йому спокій!

Я зі стражденним обличчям обм’як у кріслі.

— Джорджіо, все гаразд? — обережно спитав Колін.

— Все-все, дай йому спокій! Що в тебе там? Давай мені, сама подивлюся! — Франческа виштовхала хлопця в коридор. У навушнику я почув шепіт Трейсі:

— Джорджіо, я тобі гучність у навушнику поставлю на мінімум, а якщо щось, то тебе дублюватиму! Як ти почуваєшся?

— Та нормально я почуваюся! — розіграш мені подобався дедалі менше. Зі мною розмовляли так, ніби в мене було щось негаразд із головою, а не з оком.

Через кілька хвилин зайшла напарниця із чашками. Поставила одну переді мною і заглянула в очі:

— Ти як?

— Франческо, за п’ять хвилин нічого не змінилося! Зі мною все гаразд!

— О’кей-о’кей! Давай тихенько! Не напружуйся! Відпочинь трохи, я зараз світло приглушу.

Я взяв чашку — гостро хотілося кави.

—  Ragazza? Cosa sta succedendo?! [77] Ragazza? Cosa sta succedendo?! (італ.) — Дівчино? Що відбувається?! Чай?! Seriously?!

— А що?! — красиво вигнула чорні брови напарниця.

— Я хочу кави!

— Джорджіо, ти дурний чи що?! З таким-то тиском — каву?! Ну ти даєш! Пий чай і не цвірінькай!

— М’ятний!

— От і добре, заспокоїшся.

— Я спокійний! Я хочу кави!

— Тобі не можна кави!

Я тихенько вилаявся. Розіграш вийшов геть не смішний.

Не встиг я зробити й ковток, як у командний центр зайшов Стів Джексон, наш лікар.

— Так, привіт! Джорджіо, що там у тебе? — абсолютно не чекаючи на мою відповідь, Стів підійшов і закотив мені вгору ліву повіку.

— От чорт, чувак! Від чого крововилив? Слідів удару не видно.

— Він сказав, що в нього тиск!

Джексон закотив мені праву повіку. Я сидів у кріслі, наче колгоспний бик на огляді у ветеринара, і не міг навіть поворухнутися. Джексон закінчив поверховий огляд і дістав апарат для вимірювання тиску.

— Тиск у тебе в нормі. Давай око подивимося, — лікар начепив хірургічні окуляри і засліпив мене ліхтариком.

— Травми не було?

— Була, — я розповів про паперовий кутик. Стів змінив хірургічні окуляри на якийсь довгий тубус із ручкою.

— У тебе дуже глибока рана рогівки, — стурбовано сказав Стів. — Ану ходімо до мене.

У Стівів кабінет приперся весь склад моєї зміни, навіть офіцер Баррел. Група підтримки стояла поряд і співчутливо зітхала, поки Стів заливав мені око флуоресцеїном і дивився крізь спеціальний апарат, чи рана на рогівці, часом, не проникна.

Переконавшись, що рана не зачепила скловидного тіла, Стів сфотографував ушкоджену ділянку й надіслав знімок у спеціалізовану клініку в Гартфорді.

Через двадцять хвилин прийшла відповідь і рецепт: зашивати не треба, уникати фізичних навантажень і яскравого світла, плюс список ліків.