Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Економіка почала занепадати. Заводи закривалися. Радянські заощадження знецінилися. Наявних пенсій та зарплат не вистачало навіть на їжу. Але дніпропетровці, як і загалом українці, і далі вірили у світле майбутнє. Перші економічні негаразди здавалися тимчасовими. У нас-бо економіка, як у Франції! Треба трохи почекати, поки все не повернеться на свої місця. Був 1992 рік, історія «ліхіх дев’яностих» лише розпочиналася, Україна проголосила свою незалежність, але тільки почала її розбудовувати.

Слово «ринок» у Дніпропетровську дев’яностих мало два значення. На ще нещодавно радянські простори нарешті приходила ринкова економіка — свобода підприємництва, вільний доступ до конвертованої валюти, іноземних товарів різної якості, комерційних операцій та справ із іноземними партнерами. Усе, що кілька років тому каралося за всією суворістю радянського закону, тепер було легально — ба більше, віталося та заохочувалося на державному й суспільному рівнях.

Слова «торгаш» і «спекулянт» майже вийшли із масового вжитку і були замінені на звучну назву «бізнесмен». Тоді бізнесменами стали всі. Це й директори заводів, які збували продукцію підприємств чи навіть збували самі підприємства на металобрухт. Це й сміливі чєлнокі (човники), які їздили в інші міста та навіть держави на закупи товарів широкого вжитку для продажу вдома з високою націнкою. Популярними стали чартерні авіарейси у різні міста Туреччини, звідки човники везли одяг, взуття, побутову хімію. Особливо популярним турецьким товаром стали дубльонки (зимові куртки з дубленої шкіри). Це й вуличні міняйли, перегонники уживаних автомобілів із Європи, власники торговельних кіосків і пунктів прокату відеокасет. У бізнес пришли люди із золотими руками, які кидали здані на метал заводи й фабрики та починали власну нехитру справу, будучи завжди готовими щось полагодити, зварити, зшити, приготувати, переробити. Рекетири також вважали себе бізнесменами, вони ж надавали допомогу особливого характеру, а це вже сфера послуг. Нові економічні умови створювали нові професії.

Але, звісно, головними учасниками нового українського ринку були ринкові торговці. Власне, усе місто: усі вулиці, парки та сквери, стадіони та виставкові комплекси, підземні переходи та платформи електричок у дев’яностих перетворилися на величезний базар, у якому працевлаштувалися десятки тисяч містян, бізнесменів першого демократичного поклику. Замість ринкової економіки ми отримали базарну.

Ще за дореволюційних часів у Катеринославі існував базар «Озерка». Цю назву він отримав від заболоченої місцевості, що була на його місці до кінця XIX століття. Потім воду через тимчасовий канал спустили в озеро у Технічному саду, нинішньому парку Глоби. Звільнений простір неподалік від залізничного вокзалу засипали землею, вирівняли та перетворили на базар.

За радянської влади там розташувався колгоспний ринок, куди звозили свою продукцію державні господарства, а також приватні городники з усієї області. Тоді був побудований великий капітальний павільйон-ангар, а також криті ряди на подвір’ї. Це був найбільший торговельний майданчик Дніпропетровська.

У дев’яностих «Озерка» розрослася в кілька разів. Наявні ряди ущільнили, торговці викупили всі навколишні технічні та промислові будівлі, звели багато нових. Колись просторий ринок перетворився на лабіринт тісних торгівельних вуличок, де можна було купити що завгодно.

Скоро ці межі стали для «Озерки» замалими. Крок за кроком вона захопила сусідні вулиці. Торговельні точки, павільйони та лотки унеможливили рух приватного транспорту та пішоходів вулицями Боброва, Пастера та Чичеріна (тепер вул. Надії Алексєєнко). Базаром став провулок Калініна. Особливо гротескною здавалася торгівля на вулиці Філософській.

Базар вилився на широчезну вулицю Шмідта, захопивши її тротуари з обох боків. Єдиний масив торговельних точок дістався до привокзальної площі Петровського. Ще за часів СРСР місцеві жартівники відзначили, що комуністичний вождь із величезного пам’ятника вказує рукою саме на «Озерку», запрошуючи гостей міста сходити на закупи. У перші роки незалежності вже нікуди не треба було спеціально йти. Ринок сам «підійшов» до вокзалу й узяв згаданий постамент у полон.

У якийсь момент навіть цього виявилося замало. Ринок з’явився прямо на центральному проспекті. Торговельні столики, палатки та ларьки давно стояли на тротуарах уздовж червоної лінії проспекту Карла Маркса (тепер пр-т Дмитра Яворницького), проте згодом на базар перетворився навіть зелений бульвар з трамвайною колією, який розділяв різні боки магістралі. У цьому місці «Озерка» поєднувалася через вулиці Пастера та Вокзальну з вуличним ринком на площі Островського.