Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Дев’яності роки принесли мало радості дніпропетровським футбольним фанатам. Рідний клуб рідко показував гідні результати, мав постійні проблеми з фінансуванням, а в 1998-2000 роках два сезони поспіль взагалі був на межі вильоту з Вищої ліги.

Щоправда, у 1995 та 1997 роках «Дніпро» пробивався у фінал Кубка України, проте двічі програвав ці матчі. У 1997 ширилися чутки, що губернатор Дніпропетровщини Павло Лазаренко обіцяв гравцям по 10 тисяч доларів за перемогу. Дарма.

«Червона рута-1999»

Величезною подією стало проведення в місті «Червоної рути-99». У дев’яностих цей фестиваль разом із «Таврійськими іграми» в Новій Каховці був найпопулярніший у країні. При тому ЧР була мандрівною: що-два роки її проводили в новому місті.

Це був фестиваль української музики, організатори якого намагалися шукати імена майбутніх зірок нашої естради. Таким чином «Червона рута» відкрила для України «Братів Гадюкіних», «ВВ», «Скрябіна», Руслану, «Піккардійську терцію», Олександра Пономарьова, Наталку Могилевську, Ані Лорак, ВУЗВ, «Тартак», «Танок на майдані Конго» та багатьох інших виконавців.

У травні 1999 року «Червона рута» завітала до Дніпропетровська. Концерти відбувалися у літньому театрі парку Шевченка. Розрахований на кілька тисяч глядачів зал не зміг вмістити всіх охочих. Усередині театру були заповнені всі сидячі та стоячі місця, люди залізли на стіни, дахи технічних приміщень, окупували навколишні дерева. Тисячі людей дивилися концерт на великому екрані з вулиці.

Як хедлайнери «Червоної рути-99» виступили переможці фестивалю дворічної давності: «ТНМК» та «Тартак», але основна конкурсна програма була нудна. Ніхто з лауреатів тієї ЧР так і не став зіркою всеукраїнського масштабу. Серед фанатів побутує думка, що саме з 1999 року почався занепад «Червоної рути», проте в ті травневі дні ми про це не здогадувалися.

«Шао? Бао!» (гурт)

У дев’яностих у нас було два види музики. З одного боку, це якісний іноземний продукт різних стилів. Більшість людей, для яких після краху залізної завіси нарешті відкрився необмежений культурний простір, не мала особливих музичних уподобань та слухала все, що попадало під руку: рок, поп-музику і реп одночасно.

З іншого боку, в Україні з самого початку дев’яностих став формуватися власний музичний ринок, на якому з’являлися зірки різних величин. Їх генерували та розкручували телевізійні передачі, такі, як «Мелорама» на телеканалі «Інтер» і «Територія А» на «ICTV». Остання здобула шалену популярність.

Завдяки «Мелорамі» та «Території А» зіркою всеукраїнського масштабу став дніпропетровський гурт з чудернацькою назвою «Шао? Бао!» Він був заснований ще у 1990 році, а в 1995 прогримів на фестивалі «Червона рута» зі своїм головним хітом «Купила мама коника».

На жаль, на більше хітів гурт не спромігся, і тому його популярність швидко зійшла нанівець.

Шахтарський страйк

Дніпропетровськ ніколи не був шахтарським містом. Тому коли наприкінці травня — на початку червня 1998 року тисячі гірників розбили під стінами обласної державної адміністрації наметове містечко, усі були, так би мовити, здивовані.

То був масштабний страйк шахтарів Західного Донбасу, які працювали на підприємствах Павлограда, Тернівки та Першотравенська. Більшість із них вже понад рік не отримувала платні. Мешканці міста співчували вимушеним гостям: люди збирали по будинках їжу й напої і носили в наметове містечко. Перед страйкарями виступали дніпропетровські музиканти, поети і громадські діячі. Місцеві телеканали регулярно показували сюжети з площі перед ОДА, газети багато писали про зневірених гірників.

Простоявши два тижні у Дніпропетровську, шахтарі нічого не досягли — і пішли далі, на Київ. Там їхні представники зустрілися з Леонідом Кучмою та домоглися виплати зарплати.

Тогоріч у липні до подібних дій вдалися луганські гірники, яких уперше за історію незалежної України розігнали бійці «Беркуту» за допомогою спецзасобів (кийків і сльозогінного газу). У 1999 році луганські шахтарі знову вирушать колоною у Київ разом із жінками та дітьми.

«Panasonic»

Якщо поруч із мешканцем чи мешканкою Дніпропетровська в дев’яностих хтось згадав би назву бренда «Panasonic», незнайомець чи незнайомка автоматично відповів би «...він і в Африці „Panasonic“». Творці реклами одного з перших в місті магазинів електротоварів залучили до акторського складу кількох африканських студентів. За сюжетом вони десь на чорному континенті дуже сумують без телевізора, сідають на човен, довго гребуть і випливають на березі Дніпра, знаходять магазин і виходять із нього щасливі, тримаючи в руках коробку з телевізором.