Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Кінотеатри масово закривалися, тому що іноземні дистриб’юторські компанії обходили Україну боком — знали, що суми прокату фільмів можуть навіть не відбити вартості виготовлення копій для кінотеатрів. Унаслідок цього українські кінозали в дев’яності показували переважно сто раз бачені фільми. У якийсь момент «Родина» взагалі стала єдиним діючим у місті кінотеатром. Ситуація перемінилася в 1997-1998 роках, коли на екранах в усьому світі тріумфально йшов оскароносний фільм «Титанік» режисера Джеймса Кемерона. Тоді навіть за квитками у кіно знову з’явилися черги. Добре пам’ятаю, як разом із нами на сеанс прийшло кілька безхатьків — вони якось зібрали гроші, щоб переглянути кіно, яке тоді обговорювали навіть бабусі під під’їздами.

Кобзон

Майбутній співак народився в Донецькій області, проте зростав та починав працювати у Дніпропетровську. У двадцятитрирічному віці Кобзон переїхав у Москву. У дев’яностих він перетворився на живу легенду, символ Дніпра, виконавця гімну, кращого друга всієї дніпропетровської еліти (і політичної, і культурної).

У 2012 році у Дніпропетровську навіть відкриють пам’ятну дошку на будівлі, де той учився замолоду. У 2014 її знімуть, коли Йосип Кобзон стане кращим другом ДНР і почне розповідати страшилки про дніпропетровських фашистів, зокрема єврейської національності.

Команда з брейн-рингу

Дивовижно, але в дев’яностих значно популярніші за футболістів були гравці в інтелектуальні ігри — члени телевізійної команди з брейн-рингу. Тоді ця гра виходила щотижня у вихідний день на «ОРТ», і десятки мільйонів людей линули до екранів, щоб спостерігати за битвами швидкості та інтелекту.

Треба зазначити, що взагалі це дніпропетровський клуб інтелектуальних ігор у 1987 придумав назву «Брейн-ринг». Згодом, коли гра перетворилася на популярне телевізійне шоу, вони стали одними з фаворитів. Капітанами команди були Сергій Антоненко, Олександр Козубов і Григорій Колодач. Гравцями — Оксана Балазанова, Марина Білоцерківська, Євген Ільїн, Володимир Корн, Олег Фастовський і Сергій Кузенко.

Найвище їхня зірка зійшла в 1995-1997 роках, коли команда була в низці найсильніших та постійно претендувала на звання чемпіона. Але тривалий час над нею тяжіла лиха доля — кожної вирішальної гри команда зазнавала невдачі. «Вічно другі» — називав своїх друзів-дніпропетровців ведучий брейн-рингу Андрій Козлов.

Частина гравців команди на той час була в редакції газети «Торговий дом», найбільш популярного приватного тижневика в місті. Вони вміло підігрівали інтерес до власних досягнень. Інколи інформація про ігри з фотографіями команди публікувалася прямо на першій шпальті.

Щотижня дніпропетровці линули до телевізорів, щоб побачити улюблену команду знавців. У якийсь час її капітан Сергій Антоненко вважався одним із найпопулярніших мешканців міста: у таких опитуваннях (звісно, проведених редакцією дружньої газети) він займав передові позиції, випереджаючи навіть таких важковаговиків, як Геннадій Балашов.

Пам’ятаю, колись на передовиці «Торгового дома» з’явився заголовок: «Невже команда Сергія Антоненка нарешті стане чемпіонами?» Газета вийшла в четвер, а в п’ятницю ввечері наша родина та сусіди збиралися їхати на вихідні в будинок відпочинку в Орільському лісі. Ми тоді серйозно замислювалися, чи не варто перенести шашлики на наступний тиждень? Врешті було знайдено соломонове рішення взяти з собою компактний чорно-білий телевізор та електричний подовжувач, щоб подивитися історичну гру прямо на пікніку.

Тоді весь будинок відпочинку з усім вином, горілкою та шашликами зібрався біля нашої альтанки, щоб на власні очі побачити шлях команди дніпропетровських знавців до свого першого, вистражданого чемпіонства.

Я навіть уявити не міг, що всі ці люди з легендарної дніпропетровської команди інтелектуалів у майбутньому стануть моїми добрими знайомими.

Кривий Ріг

Дніпропетровці у дев’яностих чітко знали, що є таке місце на землі, де все набагато гірше. Річ у тому, що Кривий Ріг «бігав». Ще в другій половині вісімдесятих тамтешня молодь з віддалених житлових масивів збиралася в неформальні групи та нападала на сусідні райони, пробігаючи через них, лупцюючи людей і трощачи інфраструктуру.

Швидко такі забавки, що пішли з сільських бійок типу стінка на стінку, перетворилися на справжню війну з десятками вбитих і скалічених, із принциповими протистояннями, саморобною вогнепальною зброєю, фінансуванням за рахунок поборів місцевого населення та інтеграцією у вертикаль кримінального світу. Новини про події в Кривому Розі здавалися страшним середньовіччям, навіть попри те, що в Дніпропетровську також процвітав бандитизм.