Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Баюл Оксана

25 лютого 1994 року мільйони українців зібралися біля телеекранів. У ці дні у маленькому норвезькому Ліллегамері проводили зимові Олімпійські ігри, перша Олімпіада, в якій брала участь збірна незалежної України. До того в 1992 році колишні радянські спортсмени виступали за «Об’єднану команду» під білим олімпійським прапором з п’ятьма різнокольоровими кільцями.

У цей день відбувався фінал жіночого фігурного катання, у якому нашу країну представляла шістнадцятирічна Оксана Баюл. Із завмиранням серця українські телеглядачі, виховані на славетних традиціях радянського фігурного катання, спостерігали за та виступом Оксани Баюл: «Аби тільки не впала! Аби тільки не впала!»

Не впала!

Коли під час церемонії нагородження призових місць зазвучав Гімн України, уперше в історії олімпіад, новоспечена чемпіонка розридалася, а разом з нею розридалися, напевно, усі, хто дивився це по телевізору.

Уже через день ім’я Оксани Баюл буде повторювати кожен дніпропетровець. Виявилося, що олімпійська чемпіонка родом з нашого міста. Газетярі швидко розкопали її історію, знайшли будинок, де вона жила, школу, у яку ходила, сусідів, однокласників. Баюл стала на кілька років найвідомішою уродженкою Дніпропетровська, хоча вже кілька років жила та тренувалася в Одесі.

І досі мешканці міста пам’ятають першу олімпійську чемпіонку під синьо-жовтим прапором. Кожен другий дніпрянин може розповісти історію, як він ходив із нею в школу, знав її родичів, проводжав додому після тренування чи бачив один із приїздів зірки в рідне місто.

Особливо молодих дніпропетровців вразив епізод популярного в дев’яностих серіалу «Беверлі-Гіллз, 90210», у якому другорядна героїня незаконно пробралась в американський будинок всесвітньо відомої Оксани Баюл.

Дніпропетровська братва

Назва району Амур, із якого був родом згаданий нижче Матрос, має погану славу: кримінальне середовище, бандитизм і темні оборудки відомі тут ще з імперських часів. Прикметно, що Маруся Клімова з пісні «Мурка» прибула в Одесу саме з Амура.

За радянських часів нічого не змінилося: величезний масив приватного сектора, оточений промисловими об’єктами та заводськими селищами, був відомий на все місто бандитами, наркоторгівлею, циганами та беззаконням. Не дивно, що саме там корінився кримінальний потенціал Матроса.

Політичний та економічний злами, поява малого, середнього, а згодом і великого бізнесу разом із послабленням ролі держави призвели до стрімкого зростання кримінального фактора в місті наприкінці вісімдесятих — початку дев’яностих.

Два-три хлопці з секції боксу чи тренажерки вже могли намагатися кришувати ларьки або базарних торговців. Цей рід діяльності став називатися рекетом на західний манер. Тисячі нових рекетирів конфліктували, збиваючись у великі групи і воюючи за сфери впливу. Криміналітет під знаком пострілів, вибухів і смертей поступово зростався з владою та бізнесом — так з’являлися прообрази фінансово-політичних угруповань майбутньої епохи. Власне, дніпропетровський бандитський клан мав на Україну не менший вплив, ніж дніпропетровський політичний. Ба більше, ці світи мали чимало точок перетину.

Тоді, у дев’яностих, почався новий виток протистояння поміж дніпропетровськими та донецькими. Перемогу отримали дніпряни, але у нульових переможені відіграли цю поразку.

Ця після В’ячеслава Медяника стала неофіційним гімном усього дніпропетровського криміналітету. Вона була написана на честь згаданого в ній Аліко — Олександра Налекрешвілі (прізвисько — Нарік), який став лідером бандитського світу міста після смерті Матроса.

Рекет у своїй первинній формі скінчився під кінець дев’яностих — його функцію перебрали на себе українські силові структури. Міліція та СБУ переламали хребет організованої злочинності, арештувавши та видавивши з України основних лідерів, убивши або підпорядкувавши рядових бойовиків і почавши після цього контролювати бізнес. Переможець дракона сам став драконом, ще могутнішим та жорстокішим.

Але з початком нового тисячоліття постріли та вибухи у Дніпропетровську не закінчилися. Брутально, у стилі дев’яностих гинули навіть найбільш помітні в місті люди. Наприклад, колишнього начальника УБОЗ Едуарда Шевченка в 2005 році розстріляли з автоматів посеред дня прямо на проспекті Гагаріна в центрі міста; у 2009 бізнесмен В’ячеслав Брагінський помер від керованого вибуху газової труби так само в центрі Дніпропетровська; у 2012 відомий забудовник Геннадій Аксельрод був застрелений впритул через лобове скло автомобіля в п’ятдесяти метрах від центрального проспекту на очах у дружини та доньки. Відлуння дев’яностих.