Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ

Здесь есть возможность читать онлайн «Максим Беспалов - Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Темпора, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У книжці розгорнено розповідь про зміну географічного, політичного та культурного ландшафту Дніпропетровська у буремний період. Історію міста розкрито через призму приватних історій городян: їхніх практик, уподобань та ілюзій. «Дев’яності» для автора це не просто конкретний час, але й певна атмосфера, тип мислення, і тому він завершується тоді, коли починається Революція гідності.

Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Згодом у Дніпропетровську з’явилася харківська газета «Теленеделя». Це був дайджест найцікавішого, однак, звісно, набагато нижчої якості, ніж у «Торговом доме». «Теленеделя» стала стрімко завойовувати ринок, викуповуючи інші газети. А ми в той час вже пережили пік популярності, наклади потрохи стали спадати, ще й у засновників почалися фінансові проблеми.

Гроші диктували свої закони. У нас стала знижуватися зарплата, зменшився штат, редакція переїхала в гірше приміщення. Додав проблем перехід кількох сторінок «Торгового дома» на повнокольоровий друк, що серйозно вплинуло на собівартість. Також завдяки духовним пошукам головного редактора в нашій розважальній за задумом газеті почали з’являтися матеріали на тему православ’я. Це здавалося дуже недоречним поряд із відверто рекламним чи гостро глумливими статтями і негативно вплинуло на кількість читачів, додало цвях чи два у нашу труну.

Врешті Мачула продав свою частку акцій газеті «Теленеделя». Нові власники дали нам шанс вижити, сказавши, що у «Торгового дома» є рік, щоб вийти на собівартість — у такому разі газета продовжить існування. Тоді головним редактором у нас був вже Олег Фастівський, а всього в колективі залишилося шестеро людей.

Ми старалися, як могли. Кольоровими залишили тільки внутрішній розворот і обкладинку. Наклад газети був уже відносно невеличкий, тисяч 10 примірників. «Теленеделя», звісно, з’їла серйозну частку аудиторії, тих людей, яким було все одно, чи будуть тексти авторськими, а чи просто однаковим для всіх міст безлицим дайджестом.

Врешті ми вийшли на нуль, але нас все-таки закрили. Власники вирішили, що немає сенсу тримати повноцінну газету, грошей із цього не заробиш. Лише коректор та політичний оглядач з нашого штату отримали подальші пропозиції роботи. Було страшенно шкода редакцію настільки високого рівня, але ринок є ринок. Нічого не вдієш.

У дев’яностих ми постійно з’являлися на телебаченні, граючи в брейн-ринг. Взагалі саму цю назву придумав саме наш клуб, ще тоді, коли ми товаришували з болгарами. Нам захотілося створити гру, у якій одночасно можуть брати участь одразу кілька команд. Ми розробили її правила та назвали брейн-рингом. По суті, це спортивне Що? Де? Коли?, коли в одному залі на одні й ті самі питання відповідає обмежена лише розмірами приміщення кількість команд.

Ворошилов взяв назву та почав експериментувати з формою. Саме він придумав головну фішку гри — кнопки на столах команд-суперниць. Врешті з’явилася телевізійна гра, яку всі й знають під брендом «Брейн-ринг». Ми там швидко стали зірками. Ба більш, стараннями Олександра Рубіна, який став президентом дніпропетровського клубу «Що? Де? Коли?» після еміграції Бориса Бородіна в Нову Зеландію, ми стали організаційною командою шоу.

Формат гри та місце проведення зйомок постійно змінювалися, аж поки не була знайдена сімнадцята, найбільша студія телецентру «Останкіно». Побудовані там трибуни могли вмістити півтори тисячі глядачів, але часто набивалося вдвічі більше. Вони сиділи поміж гравцями команд, у проходах, на сходинках, інколи прямо на ігровому майданчику.

Атмосфера була неймовірна. Перед кожною грою різні люди, зокрема Ігор Кондратюк, намагалися завезти зал. Назавжди запам’ятала, як був влаштований аукціон, на якому продавався один капець Олександра Друзя, якого той забув у готелі на виїзному турнірі. Її купив гравець, здається, вірменської команди. І яким великим було здивування, коли наступним лотом на продаж виставили другий капець Друзя. Подібний тім-білдинг заводив публіку, об’єднував її в єдиний організм. Ніколи більше нічого такого не бачила.

Жодного разу не було національних конфліктів між гравцями. Ба більше, коли до хлопців із азербайджанської команди вже після зйомок пристали якісь молодики, решта (зокрема і вірменська команда!), прикриваючи їх своїми спинами, довезли неушкодженими на тролейбусі до готелю.

Ми їздили на зйомки, здається, п’ять чи шість разів — грали постійно, були однією з найбільш успішних і відомих команд. Хоча стати чемпіонами було дуже складно. Кілька разів ми зупинялися на стадії фіналу. Здавалося, що над нами тяжіє лиха доля.

Зате коли ми нарешті перемогли, у студії була настільки заведена атмосфера, настільки всі за нас вболівали, що ледве не задушили в обіймах.

Ми через газету «Торговьій дом» всіляко підігрівали популярність до брейн-рингу та власної команди: друкували звіти, якісь історії зі зйомок, інтерв’ю з гравцями. Я навіть зробила жартівливу розмову з самою собою. Протягом двох-трьох років саме наша редакція допомагала виходити у світ унікальному виданню — дітищу нині покійного Юри Хайчіна, журналу «Гра» для шанувальників КВН і Що? Де? Коли?.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ»

Обсуждение, отзывы о книге «Ліхіе дев'яності. Кузня кадрів Дніпропетровськ» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x